Пролунав дзвоник у двері у квартиру, не привітавшись та мало не відштовхнувши Петра з проходу, увірвалася моя мама Тетяна Олексіївна.
Ну, розповідай, люба невістко, які в тебе є секрети від мого сина? почала вона з порогу.
Мамо? Що трапилося, мамо? розгублено запитав Петро.
Вечір вийшов зовсім не таким, як я сподівався. Прийшовши додому після роботи, відчув порожнечу й тишу в домі. Дружина, Лада, ще зранку попередила, що затримається на роботі у них цілі перевірки та ревізія від керівництва.
Я зайшов на кухню, зазирнув у холодильник вечері не було. Зітхнув, поставив чайник, нарізав собі декілька канапок й вмостився перед телевізором. Трохи поклацав каналами знайшов футбол, але спокійно поїсти й подивитись гру мені так і не вдалося.
Подзвонили у двері, і на порозі стояла мама, Тетяна Олексіївна. Влетіла мов буря, і першим ділом налетіла зі своїм: «Петре, слухай, що я зараз тобі скажу! Мені Галина Петрівна розповіла!»
Що таке, мамо? спитав я.
А те, що твоя Лада має ще одну квартиру! Вона здає її й усі гривні витрачає на себе!
Мамо, навіщо ти ту Галину слухаєш? Вона ж по всьому місту збирає плітки й пересуди, а ти біля неї готова повірити у будь-що.
Я розумію, що Галина іноді перебільшує, але цього разу все правда! Бо зараз ту двокімнатну квартиру Лади винаймає двоюрідна сестра Галининої сусідки.
Дівчина щойно вийшла заміж, тепер з чоловіком там живе, платять шість тисяч гривень щомісяця й у захваті дешево, мовляв! Причому Лада ту квартиру вже більше двох років здає. Це не перші квартиронаймачі!
Ох і повороти! задумався я. А чому вона мені нічого не сказала?
Ось, чекай, коли Лада прийде з роботи спитай її! Хоча й так усе ясно: готує собі запасний аеродром. Назбирає грошей і кине тебе. Ще й обдере, як липку! гримнула мама.
Лада зявилася за годину десь. Вдома вже чекали мати й я. Мама вирішила залишитися, їй було цікаво поглянути як виправдовуватиметься невістка. Щоб не нудитись, вона зварила вечерю й нагодувала мене.
Коли Лада зайшла до зали, ми обидва дивилися на неї з суворим і невтішним виразом.
І почалось:
Ану, Любонько, розкажи, які в тебе таємниці від Петра?
Та ніяких, спокійно відповіла Лада.
Немає, кажеш? А квартира на вулиці Грушевського, будинок 23?
І що? Це моя квартира, хіба у мене мають бути секрети від чоловіка? здивувалась Лада.
А те, що ти її здаєш і приховуєш гроші від сімї! не вгавала мама.
Ладо, обережно почав я, відколи в тебе та квартира? І чому ти мені не розповіла, що когось пускаєш жити? А куди витрачаєш ті гроші?
Квартира мені дісталася у спадок від Софії Микитівни це рідна сестра бабусі моєї мами. Майже три роки тому її не стало, я тобі, Петре, казала. Ти тоді ще сміявся, що я більше до стареньких родичів бігати не буду…
А коли я просила допомогти з організацією похорону ти сказав, що на роботі не встигаєш!
Чому саме тобі залишила собою квартиру? цікавилась моя мама.
Бо крім мене до неї ніхто не навідувався останні роки життя.
А чому ти Петрові нічого не сказала?
А навіщо? До моєї спадщини чоловік не має жодного відношення.
Як це? Він же твій чоловік!
І що? Це ж мій спадок!
Ти, може, дурну з себе удаєш? Гроші від квартири повинні йти в сімейний бюджет, а ти їх на себе витрачаєш!
Я витрачала, і маю на це право це приватна власність. А все, що я отримую з неї чи продаю, чи здаю так само моє. Звітувати ж за це я не повинна, спокійно заявила Лада.
Послухай, Ладо, втрутився я, я ж торік машину ремонтував, дві премії витратив, а ти мовчала, при тому, що у тебе гроші були? Я такого від тебе не чекав
Петре, це ж твоя автівка. Сам їздиш! А мене як прошу підвезти ніколи, кажеш, не маєш часу, іди на маршрутку.
За рік ти мене три рази підвіз: на базар, коли на роботі ключа забув, та до поліклініки, коли я ногу підвернула. То чого б я ще мала вкладати гроші у те, чим сама не користуюсь?
А скільки ти встигла назбирати? запитала мама. Мільйон?
Ні, що ви, щось є… А ти, Петре, памятаєш, що у тебе двоє доньок-студенток? Ти їм коли востаннє гроші турнув?
Вони ж підробляють, відповів я.
Вони навчаються й працюють. Але якщо тільки на себе заробляти часу на навчання не буде.
А чому не сказала одразу про спадщину? знову подумав я.
Бо не хотіла такого «допиту» ще два з половиною роки тому. А ще маю приклад із твоєї мами, як вона невістку твого брата з її квартирою розкрутила…
Це що за наклепи? обурилася мама.
Як назвати? Ви цілий рік Олені теревені виносили: продай квартиру, купимо дачу! Продали, оформили на вас, і тепер Олена не може туди свою сімю завозити дозвіл ваш потрібен! Зате на городі працювати може. Мені такого не треба.
Безсовісна ти, Ладо! закричала мама. Тільки про себе думаєш!
Я у вас учуся, Тетяно Олексіївно, відказала Лада.
Петре! Чуєш, що твоя дружина мені нахамила?!
Я кажу правду! Щойно ви про мою спадщину дізналися сюди приперлися. Навіщо?
Федорові розповісти! (мамі вже важко було зупинитись).
Розповіли. Що тепер?
Щоб ти гроші від сімї не ховала, щоб у родину вкладала.
Я на потреби сімї й витрачаю. Лише на ті, які вважаю важливими: для себе та дітей, а не на машину чи ремонт дачі!
Можна було б разом вирішити, кинула мама.
Ви хочете рішати за мене у 44 роки, куди мені гроші діти?
Але ж треба враховувати не тільки свої інтереси! пихкнула Тетяна Олексіївна.
А чиї? Ваші? Ось тому я і не поспішала розголошувати свою спадщину щоб не мучитись з навязливими порадами. Бо витрачатиму лише на те, що вважаю за потрібне для себе і дітей!
Так і залишилося все, як було. Лада спокійно сказала, що й надалі буде діяти на свій розсуд, а я, подумавши, змирився. А мама ще не раз пробувала “добитися справедливості”, але на Ладу її заходи не діяли не на того нарвалася! Як то кажуть по-нашому: де сіла, там і встала…
