Сіра кішечка сиділа біля дверей ветеринарної клініки. Вона плакала, а біля її лапок лежав крихітний кошеня
Жінка спокійно йшла вулицею, ведучи на повідку маленького песика. Був ясний осінній день: повітря дзвеніло чистотою, жовте й багряне листя кружляло у вирі, ніби танцювало під мелодію невидимого оркестру. Настрій був легким і світлим. Але раптом
Раптом щось привернуло її увагу те, що неможна було проігнорувати: біля входу в клініку сиділа сіра кішка. Вона жалібно нявкала, а біля неї лежав маленький кошеня. Час від часу вона підскакувала і бігла до перехожих, немов благаючи про допомогу. Вона кричала, просила, вимагала, але люди лише прискорювали крок.
Усі поспішали про своїх справах, не помічаючи або вдаючи, що не бачать крихітну істоту, яка ледве дихала на асфальті. Як часто буває: пройти повз чуже лихо набагато простіше. Але жінка зупинилася.
Вона нахилилася й обережно підняла кошеня. Воно було таким худим, що ребра виступали під шкірою. Воно ледве дихало. Єдина думка промайнула в її голові: «Що робити? Куди бігти?» Тоді кішка підійшла ближче й, дивлячись жінці прямо в очі, тихо, але наполегливо нявкнула: «Допоможи врятуй»
На дверях висів листок:
«28-го прийому немає. Вихідний.»
Жінка збентежилася. Таксі? Гроші? Куди йти? Але, піддавшись інстинкту, вона штовхнула двері. І раптом диво: вони відчинилися.
У глибині коридору стояв високий сивий чоловік у потертому білому халаті.
Будь ласка! промовила жінка. Допоможіть! У мене нема грошей, але я поверну потім. Адже воно загине і простягнула худе тіло.
Ветеринар обережно взяв кошеня й поспішно поніс його до операційної. Жінка й кішка залишилися в коридорі, тремтячи від хвилювання. За кілька хвилин жінка помітила, що під халатом чоловіка, між лопатками, виступали дивні горби. «Боже, бідолаха, горбатий», промайнуло в неї.
Ви так думаєте? раптом звернувся до неї чоловік і уважно подивився. Потім знову зайнявся кошеням.
Минуло кілька годин. Подих кошеня став рівнішим.
Ось бачите, сказав ветеринар. Воно виживе. Але йому потрібен догляд, ліки, тепло. На вулицю його вже не можна він подивився на жінку. І кішка теж прискіпливо спрямувала на неї погляд.
Що ви говорите! обурилася жінка. Звичайно, я заберу їх додому. І маму теж. Ми з Рексом, кивнула вона на спокійного песика поруч, візьмемо їх у нашу родину.
Лікар усміхнувся:
Тоді я дам вам усе необхідне. Гроші не потрібні. Вважайте, що вони вже сплачені.
Жінка здивувалася звертанню «панно» адже минуло багато років з тих пір, як її так називали. Але не було часу роздумувати. Вона взяла ліки, кошеня й рушила додому у супроводі вірного пса й кішки.
Минув місяць. Жінка набралася сміливості й вирішила подзвонити в клініку, щоб подякувати лікарю.
Так, алло, лікар Гончаренко, відповів у трубці молодий, життєрадісний голос.
Вона розповіла йому історію врятованого кошеняти й подякувала за допомогу. Але лікар явно був у непорозумінні. Після кількох хвилин пошуків у компютері він сказав:
Вибачте, але я не памятаю вас. До того ж 28-го у мене був вихідний. Я відпочивав із родиною за містом. Можливо, ви помилилися, але це неважливо. Головне, що кошеня живе й знайшло дім.
Жінка в недоумінні опустилася на стілець. У цю мить врятована сіра кішечка, яка вже видужала й стала улюбленцем родини, стрибнула їй на коліна. А на підлозі біля ніг сиділа мати-кішка й уважно спостерігала за нею.
І тоді у кімнаті зявився Він. Старий халат більше не ховав білих крил. Янгол усміхнувся.
Адже це ти сама врятувала його, сказав він жінці. Я лише трохи допоміг.
Кішка подивилася на Янгола й тихо замуркотіла.
Я зазвичай не допомагаю людям, ніби виправдовувався він. Але ви, кішки, такі наполегливі Гаразд, порушу правило ще раз, востаннє.
В
