Йди додому! Там уже поговоримо! не зовсім по-українськи суворо кинув Максим. Ще не вистачало скандалити на людях, тут всі базарні баби тільки й чекають нагоди!
Дуже треба! відрізала Галина, гаряче пирхнувши. Оце мені новина!
Галино, не дражни святого! кинув Максим з темним поглядом. Поговоримо вдома! Ой, який суворий, аж страшно! Галина змахнула сіру косу за плечі й спокійно рушила до зелених кущів біля свого будинку.
Максим зачекав, поки Галина віддалиться крізь прозору весняну димку, та витягнув смартфон, стискаючи його мов коровай на Івана Купала.
Так, додому рушила! Зустріньте її як слід. Самі знаєте, як радилися. І в підвал її, хай свій гонор остудить! Я підїду скоро, прошепотів він чорному мікрофону, що був схожий на макову голівку.
Сховав телефон, хотів уже увійти до крамниці відзначити своє «гарне виховання» дружини, та його несподівано схопила панама невідомого чоловіка.
Вибачайте, що так, невпевнено всміхнувся незнайомець, волосся як полова. З вами дівчина була
Дружина. Яка різниця? похмуро буркнув Максим.
Та-ак… А її випадково не Галиною Бойко звати?
Галиною, кивнув Максим, дивуючись. До весілля Бойко. Чого цікавитеся?
А по батькові Олександрівна?
Так! ледь не крикнув Максим. Ви що, знайомі?
Ой, перепрошую! Не знайомі, але я її фанат!
Який такий фанат?! Максим скріпив зуби. Зараз ребра полічу!
Та ні ж, слухайте! Я шанувальник її здібностей! У вас дівчина не проста вона ж вісімнадцятилітньою довічно дискваліфікована була в Муай Тай за надмірну жорстокість!
Е, почекайте промимрив шокований Максим. А звідки у вас таке?
Та я її знав з турнірів, ще до того, як вона кинула виступи. Дві перемоги на приватних поєдинках, а потім склала рукавички Мені здавалося, на ринзі вона як блискавка!
Максим занервував, телефона з кишені той гепнувся на плитку й розсипався, як горіхи по долівці. Максим нашвидкуруч збирав уламки, але екран мовчав.
Він луною біг додому, прошепотівши: Пресвята Богородице, лиш би встигнути!
Коли щойно Галина зявилася в їхньому селі на Львівщині, Максим і округлі вуха повертів до нової вчительки молодої, пронизливої та непередбачуваної. Влаштувалась вона викладати фізичну культуру у початкових класах місцевої школи.
Одразу всім видалось, ніби це студентка за направленням, відпрацює і подасться геть. Але дівчині було двадцять пять, і казала приїхала назавжди. Чекали, що привезе рідню, а вона одна й одна.
Щось тут негаразд шепотілися жіночки на лавках. Молодиця, а така самотня! Точно з секретом глибоким прибігла!
Та зараз нема вже таємниць! відмахувалася інша. Може, чоловіка мала, не склалося, пошукала спокою!
Або від батьків втекла, якось бачила по телевізору
Максим вдивлявся, але підходити не поспішав.
Звідки знати, що у неї на душі? Побачимо ще
У школі, як годиться по-нашому, усі колеги щиро та без заздрощів ділилися серцями й таємностями. За півроку з Галини витягли її історію, ніби збирали мак у полі:
Батьки мої підприємці, добре жили… Але бізнес розсипався, грошей не стало. І вирішили мене за пана одного заміж віддати, багатого, щоб поратися.
Але я такого добра не схотіла, втекла туди, де ані роду, ані плоду
І сама одна лаштувалася? перепитувала досвідчена Параска.
Людей багато всюди виживають! хмикнула Галина. Краще чесно пробиватись, ніж за гроші заміж! Ще там собі за товар не вважаю.
Тут і кохання знайдеш! підморгували колеги. Хоч і село, проте люди наші славні, чоловіки як дуби!
Отак, дізнавшись, Максим вирішив в серці: Братиму Галиночку за дружину! Наші дівчата норовливі та жадібні стали, а ця чужа, і рідні не буде втручатися!
Родині свято пояснив: Молода, струнка, роботяща, дітей здорових нам дасть, господарство підтримає. А що, уроків у школі небагато!
Гарний вибір! підтримали його мати Софія Степанівна, батько Ярослав Антонович і брат Михайло. Якщо вередувати стане, навчимо звичаїв по-українськи, як колись діди
Чому були впевнені, що вона не відмовить? Бо ж Максим красень, а ще й помічник директора на овочевому складі. Перевірки з району він скромно, сумлінно у кутку, та зате всі справи знає. І, як сучасний козак, організував усе так, що злодійства не стало взагалі.
Ходили чутки, що у нього серйозний характер, карає, не шкодує, а старший брат Михайло ще й начальник охорони! Дехто боявся, але всі бачили: робота пішла, порядок є.
Галина погодилася гуляти з Максимом, потім приймати знаки уваги, потім і до весілля довелося справжня нитка долі. Переїхала з учительського гуртожитку під стріху Максима.
Наречена повинна знати у нашій хаті родина велика! любо розводила руками Софія Степанівна. Все разом, одне одному допомагаємо. Як у тебе було не знаю, але наші порядки такі!
Я від тих порядків і тікала, всміхнулася Галина. Раз вже дружина, буду вчитися за вашими. Хоч нічого не вмію у батьків мали все: кухарка, прибиральниця
Все навчимо! по-доброму пожартував свекор. Головне щоб бажання було. А от несправедливості не терпиш це вже цікаво!
Дитинко, підключилася свекруха. Справедливість річ хитра, але в родині головне повага, покірливість і злагода. А все інше на чоловіках!
Приймається, лише кинула плечима Галина. Тільки, сподіваюся, без ломаки та шмагання?
Ой, батога не тримаємо, стайні теж! засміявся Ярослав Антонович.
Як у воду дивилася За місяць свободи не залишилося й клочка: робота дім, дім робота та магазин. Інші справи зась.
Куди це ти, Галино? галасувала свекруха. На город ще треба, качок годувати, кури чекати, а ти знову кудись чапаєш! Я тут не всесильна!
Правду казала: Максим з братом весь час на роботі, ночами теж. Свекор поради дає, та роботи не робить, здоровя немає. Наталія Степанівна з Галиною тягли все на собі І Стефанія, бува, під тиском лягала з головним болем, а господарство вихідних не знає!
А коли ж особисте життя? питала Галина. Не з чоловіком, а взагалі прогулятись, побалакати з подругами
Подруги заміжній жінці не потрібні! строго казала свекруха. Від тих подруг лиха лише більше. По кафе та кінозалам із чоловіком ходи: жінка на людях без чоловіка виглядає як та ніби хоче зайвого, ще поголосять!
Серйозно? щиро дивувалась Галина.
Тут так заведено! У місті інакше, а тут усі свій голос чують. Будеш гуляти учителька ще й роботи позбудешся!
Логіка, як старий тин: залізна та кривобока Але на амвон себе Галина мовчки не занесла.
Працювала на совість, але права вимагала. Десь затупить, десь голос підніме, та ясно казала:
Робота на рівні! А як хтось лежить, хтось скачить я не буду!
Минули два з половиною роки. Галина все так же не давала себе в образу: вимагала поваги і чесної праці!
Мати Божа, характер у цієї Галини! заламувала руки Софія, беючи по скрипучій підлозі, коли Галина вирушила до магазину. Слово їй, а вона пять у відповідь!
І мене не поважає! пхикав свекор. Попросиш води а вона: «Зайнята!»
Максиме, треба щось робити, сердився Михайло. Батьків не поважає! Треба зламати норов, бо буде лихо, як дітей народить! Задушить нас усіх!
Є план, зловісно прошепотів Михайло. Проведи її гуляти, потім одну додому пошли. А ми її зустрінемо, так щоб запамятала раз і назавжди! Не зрозуміє слів додамо сили! Буде пручатися в підвал! Скажемо, у відпустку поїхала. Місяць посидить втихомириться!
Так і вчинили. Максим вів Галину попід бузком, тим часом рідня, напинаючи душі до грізних хмар, налаштувалась, наче роги бика. Чекали дзвінка від Максима: ось він і Галина сама.
Максим не встиг.
Коли прибіг до двору, хвіртка стояла мовчазна, а дверей ніби й не було зроду. На порозі сидів Михайло, ридаючи, міцно тримаючи зламану руку, болісно стогнав.
Максим вихопив у брата телефон, викликав швидку і втиснув йому до вуха: Назви адресу! Проси, хай швидше дві машини!
У передпокої серед друзок батько, відключений, проте живий. У кухні, за дверима, на плитці сиділа мати. На обличчі синяк, у руках поламана напівкачанка, якою у свята накочують тісто на вареники.
За столом сиділа Галина і неквапливо пила чай з вишневим варенням.
Коханий? підняла на нього очі. За твоєю порцією?
Н-ні, прошепотів Максим.
Ну, тоді не знаю, що запропонувати, задумливо сказала Галина. Може, трохи справедливості в сімю?
Треба було попередити! крикнув він. Ти людей
Я міру знаю. Хто чим ішов тим і отримав. Качалку об коліно! А матінку не чіпляла, сама полетіла, двері не втримали!
А як же далі жити нам?! хрипко запитав Максим.
Думаю, дружно! По-людськи! А розлучатися не смій думати, я ж дитину чекаю! Моя дитина матиме батька!
Максим ледь проковтнув повітря:
Так, кохана
Коли всі полікувалися і відновилися, у родині встановили нові, справедливі правила.
Відтоді під одним дахом оселилися мир, доброзичливість та повага і ніхто більше нікого не пригноблював.
