Якщо серед читачів є люди, перше кохання яких закінчилося хепіендом, відпишіться у коментарях. Я хочу бачити та знати цих героїв в обличчя. Сьогодні я буду розповідати не про себе. Своє життя я вже давно пустила на самотік. Хочу поділитися дурістю своєї дочки.
Я розлучена. З чоловіком не складалося ще до весілля. Як я погодилася вийти за нього заміж, досі не розумію. Прожили ми, для когось це мало, для когось багато, шість років. З хорошого вийшло лише дві дитини. З поганого кожен день, прожитий поруч того (вибачте за мій французький) засранця.
Чому я так некрасиво? Діти на мені, домашні справи на мені, фінансове забезпечення сім’ї, враховуючи, що я мала б бути в декреті, на мені. Що взяв на себе наш татко: розваги, зустрічі з друзями, пиво, шашлики, риболовля, поїздки до своєї любої мами. До речі свекруха – це окремий привід для того аби розлучитися.
Діти звісно залишилися зі мною. Вони того тата й так бачили не частою. Думаю знали його в обличчя лише з фотографій. Після розлучення взагалі. Аліменти не платив, дочок до себе не брав, навіть не день народження не вітав. Ще раз поставлю сама собі запитання: якого біса я вийшла заміж за такого чоловіка? Про це подумаю пізніше. Зараз про інше.
Дівчатка у мене хороші, виховані, відповідальні, людяні. Усе це рахувалося до підліткового періоду. У старшої, Тіни, почався якийсь сказ. Вона в усьому мені перечила й постійно намагалася знайти привід для суперечки. Татусь номер два. Ми так часто сварилися, що менша не витримувала, починала плакати й просила нас заспокоїтися.
Переважна більшість суперечок були через хлопця Тіни, Дмитра. Може для неї він і здавався принцом на білому коні, але ж я уже життя жила й щось бачила. Кажу прямо, що він козел, а вона від того наче ще більше в нього закохується. Полюбилися…
Заходжу в кімнату до Тіни й запитую, коли у неї востаннє були ці дні, адже зазвичай я купую наперед, а тут бачу, що всі пачки на місці. Вона очі опустила, не знала, що вигадати й ошелешила:
-Мамо, я вагітна
Хоч стій, хоч падай. Кричала так, що аж сусіди з дому повтікали. Тоді заспокоїлася, перевела подих. Вона ж вагітна, як-не-як, що ж я звір якийсь. Запитала, що каже Дмитро, а вона розплакалася. Я жінка не горда. Колись може б і посоромилися, але після всього пережитого, не збиралася все так просто залишати.
Пішла в гості до свого зятька. Розповіла його батькам про майбутнє поповнення й запитала, коли весілля будемо робити. А мені його мамаша: «Ще треба довести, що дитина від нашого Дімки. Слава про твою дочку не найкраща». Ну хіба можна було це все спокійно слухати. Вчепилася їй у волосся, думала все повириваю. Нікому не дозволю свою дитину ображати.
Тут саме Дмитро додому заявився. Він нас і розборонив. Видко зрозумів, чого я прийшла й одразу почав виправдовуватися. «Тьотя Оля, я Тіну люблю й одружуся». Не встиг договорити, як отримав під затильника від своєї скаженої матері. «Женило ще не виросло». Щодо цього я б посперечалася, але не було з ким.
Сказала Дмитру, якщо має совість та хоч краплю любові до моєї дочки, то може переїхати жити до нас. Повернулася із зятем й сама собі дивувалася. Йшла розв’язати одну проблему, а додому привела зовсім іншу. Звісно, я розумію, що все це буде на мені. Двоє дорослих дітей, моя менша дочка й новонароджене немовля. От подумую чи не знайти мені свого колишнього. Він нам такий борг по аліментах висить, а нам гроші ой як потрібні будуть.
