Просидівши пів року за кордоном, я зрозуміла, що не можу більше там залишатися й вирішила чим швидше повернутися додому, до свого коханого чоловіка. Наш син дуже сумував й постійно плакав, бо хотів побачити свого татка. Насправді, я теж дуже сумувала, тому почала збирати речі.
Якраз наближався день народження Василя, тому я сказала нашому синові, що своїм приїздом ми зробимо його таткові великий сюрприз. Навмисно не дзвонила йому, щоб це справді стало приємною несподіванкою, навіть батьки наші нічого не знали.
Приїхали ми в обід, Василь ще був на роботі. Я одразу ж кинула наші сумки в комірку, взяла дитину й пішла в магазин по продукти, хотіла святкову вечерю організувати. Купила улюблений торт мого чоловіка, бо пекти вже не було часу. Коли поверталася додому, зустріла сусідок на лавці біля будинку. Вони з дуже підозрілою цікавістю на нас поглянули, але, як на диво, не сказали ні слова до мене, лише переглянулися між собою. Від цих поглядів мені стало якось неприємно.
Підійшовши до дверей квартири, я почала ритися в пошуках ключів, але синочок смикнув за клямку й двері відчинилися. Я злякалась спочатку, бо подумала, що забула закрити двері, коли поспіхом виходила. Але з квартири я почула якісь голоси. Перша думка була, що Василь вже повернувся з роботи й, напевно, не сам, а з друзями. Але дивно, бо було ще надто рано. Зайшовши у квартиру, я побачила жіночі підбори, а зі спальні розносилися якісь непристойні звуки.
В мене від усвідомлення ситуації все тіло оніміло. Я тихенько сказала синові піти на кухню, а сама попрямувала до спальні. Там я застала свого чоловіка й нашу молоденьку сусідку, що живе на поверх вище. Вони побачили мене. Я в паніці жбурнула торт на підлогу, взяла сина за руку й вибігла на вулицю.
Бігла до тих пір, поки мене по дорозі не схопила за руку подруга. Оксана спочатку кинулась обійматися, а потім побачила, що я плачу й почала розпитувати у мене, що трапилося. Вже в неї вдома я розповіла їй усе й попросила допомоги. Мій телефон розривався від дзвінків і повідомлень. Але я вклала сина спати й попросила подругу допомогти мені зранку забрати свої й синові речі від чоловіка. Василя поставила вже перед фактом — негайно розлучаємося. Він щось пояснював, виправдовував себе, але я не чула його.
Мені жаль лиш було нашого сина. Він так хотів татка побачити, так сумував за ним… А тато зовсім про нього не думав.
В результаті, сюрприз таки вдався. Тільки не мені, а Василеві.
