Мій син та його дружина думали, що я сплю. А я все чув. Мені хотілося кричати від того, що я почув. Ось значить тепер як. Я став тягарем для власної родини й вони вимушені мене терпіти. Я не став з ними сваритися. В цьому не було жодного сенсу. Та й хіба це б змінило їх ставлення до мене.
Мені незабаром буде сімдесят років. Дружини не стало понад десять років тому. Розуміючи, в якій ситуації я опинився та що про мене говорить власний син я гадаю, що це й на добре. Таких слів вона б просто не пережила. Одразу після одруження син поселився зі своєю дружиною з нами. Спочатку я ще був господарем у своїй квартирі, але з віком став помічати, що на мою думку все менше звертають уваги. Разом з дружиною ми стали наче квартирантами у квартирі, яку ось-ось мали звільнити. Вона виїхала першою. А я залишився, щоб слухати такі жахливі речі про те, що своїм існуванням я заважаю жити синові. Не думав, що дочекаюся до такого моменту.
Після почутого я твердо вирішив, що навчу їх себе поважати. Хай я й старий, проте квартира моя й це вони будуть мене слухатися, якщо хочуть в ній жити. Коли вони пішли на роботу, то я просто зібрав їхній мотлох й викинув його на сходи. Разом зі своїм старим знайомим ми змінили замок. Нехай тепер спробують покомандувати з тієї сторони дверей.
Їхні невдоволення та майже істеричний крик невістки я почув завчасно. А коли вони спробували відчинити двері й не змогли, то почали грюкати й ґвалтувати дзвінок. Розмови в нас та й не вийшло. Вони наперебій кричали й не хотіли мене навіть слухати. Погрожували викликати поліцію та відправити мене до божевільні. Але я стояв на своєму. Вони не житимуть в цій квартирі, якщо не будуть мене поважати. Я навіть пригрозив, що напишу заповіт та й перепишу все на когось чужого, або взагалі продам й поживу кілька років у своє задоволення. Але діалог не клеївся. Тож я не зважаючи на гуркіт пішов дивитися телевізор. Видно вони не розуміють.
Нормально порозмовляти ми змогли тільки через кілька днів. Син зателефонував сам. Вони мешкали у його тещі. Просив пробачення. Я сказав. Що вибачаю, але жити вони відтепер будуть окремо. Колись квартира залишиться їм, але зараз я в ній господар й не хочу, щоб мені заважали. На тому й домовились.
