Після закінчення школи наш син подався в коледж. Ледве пощастило його нормально закінчити. Тож наступним кроком був пошук роботи. Спочатку справи йшли більш-менш нормально, а згодом компанія зазнала банкрутства і довелося сидіти вдома.
Скоро Вадим знайшов своє кохання і з часом навіть почав приводити її до нашого дому. Перше враження справила вона на мене не дуже хороше. Ніякої ніжності, тендітності. Основний колір волосся був темно-чорний, та деякі пасма кольорові. До того ж, найяскравіших кольорів. Вже мовчу про надто відкритий одяг: страшенно коротка спідниця і блузка з глибоким декольте.
Та і ставлення до нас було не найкраще. Ми мали двокімнатну квартиру. Тож в сина була власна кімната. Дівчина спочатку просто приходила в гості, тоді почала залишатися з ночівлею, а згодом і взагалі притягла велику сумку із своїми речами. Мені було образливо, що все так вирішилося навіть без нашої згоди. Син не додумався порадитися із батьками, яким і належить ця квартира.
Моєму чоловікові було все одно, адже він весь час пропадав на роботі. Я ж уже вийшла на пенсію і постійно знаходилася вдома. Було нестерпно за цим всім спостерігати.
Поваги від Дарії до нас не було ні краплі. Ніколи ні про що не говорила, ніби оминала. А коли щось запитаєш, то кине якусь неоднозначну відповідь і йде собі у своїх справах. Зате вистачало у неї наглості їсти нашу їжу, займати ванну на цілі години, користуватися всім, що я купувала.
Якось я не витримала і завела розмову з Вадимом. Та він не став нічого слухати, відразу закричав, що я жадібна і ми повинні мати все спільне, якщо живемо в одній квартирі. А сам син також ніде не заробляв, постійно лише позичав гроші і ще ні разу їх не віддавав.
Та межі мого терпіння переповнилися, коли до Даші почали приходити такі ж як вона подруги. Не можна було нормально їсти і спати, адже вони займали кухню і сиділи там до ранку, голосно розмовляючи і сміючись. А Вадим і далі продовжував захищати її.
В мене складалося враження, що нас просто хочуть вижити з власного дому. Всі друзі і знайомі радять нам стояти на своєму і боротися з цим нахабством. Та ми боїмося образити сина. Тож тепер не знаємо, як вчинити.
