Важка рішення
— Бабу, я не хочу каші, — Макар почав тихенько відсувати від себе тарілку, не спускаючи очей з Оксани.
Так робила колись її донька. Якщо не хотіла суп чи кашу, повільно підштовхувала тарілку до краю столу, допоки та не падала на підлогу. Звідки це в ньому? Він не міг цього бачити чи знати. Доросла Соломія так ніколи не робила. Невже гени так проявляються?
Маленьку донечку Оксана лаяла, а ось на Макара сердитися не могла.
— Годі! — зупинила вона, перш ніж тарілка опинилася на краю. — Не хочеш — не їж. Пий чай.
— А цукерку можна? — запитав Макар.
— Ось цукерку не можна. Ти ж з’їв одну перед сніданком і перебив собі апетит. До обіду — нічого солодкого.
— Ну ба-а-а, — простогнав Макар.
В очах онука блиснули сльози, губи скривилися — ось-ось заплаче. Маленький жартівник чудово знав, як на неї діють його сльози, і цим користувався.
«І плаче він так само, як його мама в дитинстві», — з болем подумала Оксана, готова вже поступитися. Але в цю мить задзвонив телефон.
— Візьми печиво, — сказала вона, виходячи з кухні.
— Не хочу печива! — капризно крикнув їй услід Макар.
Оксана відчинила двері. На порозі стояв Олег, її зять і батько Макара.
— Доброго дня, Оксано Іванівно. Ви, як завжди, чудово виглядаєте, — промовив він із посмішкою.
Оксані було приємно, але вона відповіла сухо:
— І вам не хворіти. Заходьте.
— Тату! — у передпокій убіг Макар.
Олег нахилився, підхопив сина на руки, притиснув до себе.
— Який ти важкий став! Виростаєш! — Очі Олега наповнилися ніжністю.
— А що ти мені приніс? — запитав Макар, трохи відсторонюючись.
— А ти себе добре поводив? Бабусю слухав? Не бешкетував? — Олег подивився на Оксану. Вона мовчала, відвела погляд.
— Ну, зізнавайся, що наробив? — потормошив сина Олег.
— Я кашу не з’їв. Мене покарали в садочку, я посварився з Дениском. Я не винен, він перший почав. Він штовхнув мене і відібрав машинку. Я дарував сдачу. Мене покарали, а його — ні.
— Несправедливо, — похитав головою Олег.
— Макаре, іди в кімнату, мені треба поговорити з татом.
Олег опустив сина на підлогу, дістав із кишені пальта машинку й віддав йому. Задоволений хлопчик побіг у кімнату. Олег пройшов за Оксаною на кухню, сів за стіл. Вона прибрала тарілку з недОксана глянула на Олега, і в цю мить усі її сумніви розтанули, адже в його очах вона побачила те саме щастя, яке горіло у власному серці.
