Склянка молока
Не так вже й легко живеться не лише тим, хто лишився сиротою чи бідує, а й тим, хто поряд з ними опинився. Це правда, і Олеся Чумак добре це зрозуміла за свої вісім років у соцслужбі. За цей час вона збіглася в усіх напрямках, схудла, стала прямолінійною, навчилась віджартовуватися, особливо коли хтось «радив», як їй треба працювати. «А ти хто такий, щоб моє життя обговорювати?!» так запитувала вона якогось цікавого сусіда, і так гостро дивилася з-під своїх рудих чілок зеленими очима, що у людини зразу відпадало бажання щось розпитувати. За цю рису її й прозвали Олеся Чума.
Весь цей час Олеся купувала підопічним продукти, коли треба прибирала хати, і примудрялася знаходити спільну мову з усіма, хто не траплявся в житті. Якось сталася одна лише сварка самотній дідок подарував їй шоколадку. Підношення приймати заборонено, а вона вперше в житті дала слабинку. Як відмовитись, коли дід просить? Принесла шоколадку додому, відірвати шматок не змогла усе стало кого б горлом. Віддала своїм сусідському хлопченяті, кажучи: «Тобі більше смакуватиме». Але дід, напевно скучив за «совком», написав скаргу у відділ соцзахисту: «Нинішнім доглядальницям однієї шоколадки мало, вони конверта з гривнями чекають» Олесю хотіли було звільнити, але вона й не противилася: «Звільняйте, не тужитиму. Я жива людина, а не ганчірка, щоб мене витирали!» Підопічні заступилися за неї особливо настирливо виступила Ганна Федотко. Відтоді Олеся стала для Ганни майже як сестра своєї Олеся ніколи не мала.
Долі у них і справді схожі обидві рано залишилися без батьків. Лише у Ганни вроджена інвалідність, а Олеся зовні наче здорова, але душа в неї роздерта, ляклива, й сльози в ній раптом накопичуються, мов би хтось лив воду у стару відро і це навіть Ганна не до кінця розуміла. Єдине, що поєднувало їх особливо відсутність дітей. Але якщо Олеся змирилася і звикла до своєї долі, то Ганна ще мала боротьбу у серці. Вона навіть бурчала на доглядальницю, коли та зовсім впадала в зневіру. Особливо після кількох репетицій у студії реабілітаційного центру, де готували концертний номер-подвійку.
Спершу Ганна й слухати не хотіла про танці: мовляв, це не для мене! Та й отець Лука радив більше вишивати, бувши присутнім у важливі свята з молитвою і подарунками. Вважав, що вишивання найкращий варіант для душі. Хотілися їй щось кропітливе, хоч пальці неслухняні. Спочатку вона вишивала серветки, потім рушники, а далі оздобила лляну сукню мережками та барвистими пташками з вензелями. Так гарно вийшло, що сукню відправили на обласну виставку, де її робота отримала І місце. А в останній день виставки сукню навіть продали! Ганні, коли привезли кругленьку суму в гривнях, стало невтямки, що з нею робити це ж перші її зароблені кошти.
Не журися, покладемо гроші на діло! розсміялася Олеся. Купимо кілька подібних суконь на кілька років вистачить! Бо в тебе в голові іноді таке, що сам чорт ногу зломить. Мрії про те, чого бути не має.
Ганна образилась, що Олеся зрозуміла її бажання вийти заміж. Ну а хто не мріє про власну сімю? По телевізору Ганна бачила, як закохані ходять на побачення а їй залишалося лише заздрити.
Після тієї виставки Ганні запропонували парний танцювальний номер у студії. «Це неможливо!» здивувалася вона і кинула слухавку. Але їй ще раз передзвонили й переконали спробувати. Мовляв, будете зіркою! Соціальна працівниця супроводжуватиме на репетиції.
А з ким танцювати? допитувалася Ганна.
Теж з одним особливим нашим в нас таких пар кілька. У країні всі можуть знайти себе, то чому б не спробувати!
Ну що ж, можна спробувати, видихнула Ганна.
Наступного дня під її вікнами зявився похмурий шофер, підстрижений так, що наче тік від радянської армії, і повіз Ганну на репетицію без шапки, бо Олеся настояла «щоб зачіска не заламалася». В автобусі вже був її партнер Лесь. Ганна, знайомлячись, ледь не кінчилася від хвилювання, торкнувшись його міцної чоловічої руки.
У центрі Ганні допомогли дістатися до залу, Лесь сам швидко впорався з коляскою. Але на перших репетиціях нічого не виходило: і крутитися важко, і соромно перед хореографом тонкою, як коник, і перед Лесем, і перед усюдисущою Маргаритою Йосипівною, яка керувала всім цим дійством. Але Олеся не відходила від Ганни ні на крок.
Осінь і зиму Ганна не мислила життя без танців. Навіть голку з ниткою закинула, мовляв: «Часу нема!»
І ось сьогодні знову збиралася, чекала Олесю, а та прийшла якась похмура і не розмовляла.
І що таке шия повісла? гмикнула Ганна. Нам лише по сорок! Ще й сімю створити можемо!
Ой, тобі з тими сімями вже, фиркнула Олеся. Я вже пробувала і чоловік утік, і правильно зробив. А ти собі мрій, мрій
Як то, не бракує мрії? Якщо не хочеш хлопа, можна і штучним шляхом дитину
Гроші, кохана, чималі треба! На мою зарплату хіба собі курчатко купити, Олеся іронічно посміхнулася.
Та по телевізору казали безкоштовно для таких, як ми!
Ну-ну. Вдягайся, поки водій під вікнами не заснув.
Перед генеральною репетицією вони готувалися довше звичайного. Вдома Олеся допомогла Ганні помитися, всадила на кухню, дала чаю з цукерками. Але настрій у Ганни чомусь був дивний.
А в тебе з хлопцем перший раз як було? раптом випалила вона.
Та годі, тебе послухаєш такі дебрі заведеш! Не пам’ятаю вже, кивнула Олеся.
А Лесь мені подобається, тягла далі Ганна. Дивиться так У чоловіків брюнетів завжди слабкість до світленьких!
Ой леле, ну то нехай, але душу краще не відчиняй, бо потім важко закрити обірвала Олеся, кваплячи на відпочинок.
Ввечері Олеся, збираючись додому, запитала:
Що принести з магазину?
Ти що, не вгадаєш? буркнула Ганна.
От поспиш і відтанеш! Завтра відповідальний день.
А Ганна замовкла до ранку…
Наступного дня було, як у кіно: Олеся й Ганна довго готувалися навіть водія попросили приїхати раніше. Вчасно переодягатись святе діло! На підготовці в залі Ганна зніяковіла всі ніби на неї дивляться, а Лесь у чорному костюмі з краваткою поруч із якоюсь жінкою.
Перед виходом на сцену Лесь поцілував Ганну в щоку.
Не переживай, усе буде добре, мовив він.
Вона аж заслала очі щока палала. Тут поряд виявилася дама з милицею.
Все вийде, не хвилюйся! сказала незнайомка.
А ви хто?
Під’їхав Лесь:
Ганнo, познайомся, це моя дружина Світлана!
Ганна спробувала кивнути, але серце кудись поділося разом зі всіма мріями. Побачила обручку на його руці і непритомніла.
Поки її приводили до тями, Маргарита Йосипівна гриміла голосом:
Додому їй треба! вирішила Олеся, що відчула, як Ганна ніби здулася.
Лікаря їй треба, на сцену треба ставати! бурчала керівниця.
Але Ганна ні слова вже не могла вимовити: тихо під’їжджала з Олесею додому. Вдома бухнулася прямісінько у сукні на ліжко.
Попрацювали на славу! пожартував водій, навіть посміхнувся.
В Олеcі руки опустилися, але свою підопічну від жалості не сварила. Хіба ж винен хтось у тих жіночих ілюзіях?
Увечері, повернувшись додому, Олеся спробувала щось перехопити, але все валилося з рук. Полежала на дивані, думаючи: «Ото норовлива ця Ганка! Справжня коза!»
Ніч пройшла важко серед ночі їй подзвонив отець Лука:
Олесе Петрівно, терміново до Ганнуни! Треба її до лікарні
Олеся злякалася, що забула замкнути квартиру Ганни. На місці поліція, «швидка», отець Лука та сусідки.
Що сталося з Ганною?
Схоже на отруєння Лежить непритомна, ліки поруч, сказав отець Лука.
Молодий лейтенант із сірими вусами спитав:
Ви хто їй будете?
Соціальний працівник
Добре, ключі маєте? Треба вимкнути техніку, замкнути все.
Холодильник теж?
Продукти на балкон!
Коли Олеся витягла телефон з-під морозилки, сказала:
Можна мобільний передати?
Нічого не чіпайте.
Відзвітувала у відділку, пояснила: від нещасного кохання все це! Поліціянт тільки плечима знизав: «Ех, дівчата»
Потім Олеся мчала до лікарні. Її зустріла медсестра:
Ганна у реанімації, в себе прийшла. Але карантин! В гості не можна.
А коляску можна привезти?
В нас є каталки! сердито кивнула чергова.
Минуло кілька днів. І от телефон:
Чумакова? Приходьте під лікарню, Ганна просила. Вони тепер усіх через вікна зустрічають. Друга палата, третє вікно.
Олеся кинулася попід вікнами шкутильгати по калюжах під яскравим сонцем. Нарешті у вікні вигулькнула Ганна, заслана, бліда всміхається. Показала великий лист: «ПРОБАЧ!»
Олеся помахала рукою, сердито стиснула губи на вигляд «ніби й нема за що тебе пробачати», а в самої всередині цвіла тепла весна. Хоча й сніг ще тане, та серце вже відтануло.
Оце так Ганнуська справжня українська коза!
