Тиха жінка промовила голосно
Василю Петровичу! Ну скільки можна терпіти?! Другий раз за тиждень ви мені квартиру заливаєте! кричала сусідка знизу, розмахувала мокрою ганчіркою прямо перед носом у Віри Миколаївни.
Та я ж уже вибачився! Батарея підтікає, слюсаря викликав! відпирався чоловік, стоячи у дверях у одних трусах і футболці.
Вибачився! А мені що зі стелі робити? Шпалери нові тільки поклеїла! Ви там взагалі нічого не контролюєте?
Віра стояла за його спиною, стиснувши кулаки. Сусідка Ганна Іванівна була права, але Василь, як завжди, не хотів нічого слухати. Батарея дійсно підтікала вже місяць, а він усе відкладав ремонт.
Ну чого ви ревіте, як на базарі! не витримав Василь. Поліплю, казав же!
Коли поліплю? Коли моя квартира повністю піде під воду? Ганна Іванівна була у лютості, її сиве волосся розкуйовджене, щоки палали.
Віра тихо підійшла до чоловіка, торкнулася його плеча.
Василю, давай я завтра слюсаря знайду, гарного. У мене є номер одного майстра, прошепотіла вона.
Відчепися! Сам розберусь! відмахнувся чоловік, навіть не обернувшись.
Ганна Іванівна глянула на Віру із жалем. Вони знали одна одну вже вісім років, з тих пір як Миколайченки заселилися у цю квартиру, але за весь цей час сусідка ніколи не чула, щоб Віра Миколаївна підвищила голос. Завжди тиха, завжди згодна, завжди вибачається за чоловіка.
Гаразд, Віро Миколаївно, я розумію, що не ваша провина. Але вирішуйте вже щось! Ганна Іванівна розвернулася й пішла до сходів.
Василь грюкнув дверима і пройшов у кухню, де на плиті стояв борщ. Віра йшла за ним, як завжди, мовчки.
Чого насупилася? буркнув чоловік, сідаючи за стіл. Налий борщу.
Віра взяла ківш, але руки в неї тремтіли. Червоний борщ пролився на чисту скатертину, яку вона зранку прасувала.
Розтяпа! буркнув Василь. Нормально налити не можеш!
Пробач, прошепотіла Віра й швидко витерла пляму серветкою.
Під час обіду чоловік розповідав про роботу, скаржився на начальника, на колег, на всіх поспіль. Віра кивала, іноді вставляла: «Так, звісно» чи «Ти правий». Так було завжди, двадцять три роки їхнього шлюбу.
Після обіду Василь ліг на диван дивитися футбол, а Віра пішла мити посуд. У кухонному вікні було видно, як сусідка розвішує білизну на балконі. Ганна Іванівна помітила її погляд і махнула рукою. Віра несміливо відповіла тим самим.
Ввечері, коли чоловік заснув перед телевізором, Віра тихо вдяглася й спустилася до сусідки. Ганна Іванівна відчинила двері у халаті, з чашкою чаю в руці.
Віро Миколаївно! Заходьте, заходьте! Чаю будете?
Дякую, не треба. Я на хвилинку. Хотіла подивитися, що там у вас зі стелею.
У ванній справді було сумно. На стелі розпливлося велике жовте плямо, а в кутку вже почала відліплюватися смуга шпалер.
Жах який! здивувалася Віра. Ганно Іванівно, пробачте нас, будь ласка! Я завтра ж знайду майстра, сама заплачу!
Та що ви, Віро Миколаївно! Не в грошах справа. Просто вже набридло терпіти. Ви ж бачите, який у вас чоловік характер… Завжди всіх винуватими робить, а сам нічого не хоче вирішувати.
Віра опустила очі. Сусідка була права, але сказати це вголос вона не могла.
Він на роботі втомлюється, нервує, тихо виправдовувалася вона.
Віро, а ви самі як живете? несподівано запитала Ганна Іванівна. Я ж вас стільки років знаю, і жодного разу не бачила, щоб ви усміхалися. Завжди така сумна ходите.
Нормально живу. Що ви… Віра збентежилася від прямого запитання.
Діти у вас є?
Нема. Не вийшло якось.
А хотіли?
Віра довго мовчала, потім кивнула.
Хотіла. Дуже хотіла. Але Василь казав, що ще рано, потім що грошей немає, потім що він не готовий. А тепер уже пізно.
Ганна Іванівна поставила чашку на стіл, підійшла до Віри.
А що ви самі хочете? Не Василь, а ви особисто?
Не знаю, чесно відповіла Віра. Я вже й не памятаю, чого хочу. Так довго звикла думати про те, що потрібно йому…
Віро Миколаївно, а ви ж гарна жінка. І не стара ще, сорок пять років це не вік! Чому ви себе так… принижуєте?
Віра подивилася на своє відображення у дзеркалі в передпокої. Справді, обличчя ще не старе, очі живі, фігура струнка. Але вираз обличчя… втомлений, якийсь згаслий.
Я не принижую. Просто… так виходить. Не вмію я голосно говорити, сперечатися. Мама казала, що добра дружина повинна чоловікові підкорятися.
А ваша мама щасливою була?
Віра задумалася. Мама… завжди тиха, завжди у тіні батька. Тато командував, вирі
