У нас з чоловіком своїх двоє дітей і ми були щасливою родиною протягом останніх чотирьох років. Жили окремо від батьків і досить не близько до них. Чоловік працював, а я сиділа в декреті з дітками.
От одного дня до мого Славіка зателефонувала його рідна сестра Люба і сказала, що їде з дітьми до нас вгості. Ми сказали, що радо їх чекаємо.
Сестра чоловіка Люба ніколи не мала щастя в житті. Перший чоловік, з яким мало бути весілля розбився на мотоциклі за три дні до весілля, а вона вже була вагітна їхнім сином. Через кілька років Любу зґвалтували і від цього випадку вона народила ще донечку.
Дітей своїх вона наче любила і була для них хорошою мамою. Нам з чоловіком чомусь так завжди здавалося.
Тато чоловіка давно помер, а мама була хворою жінкою – постійно лікувалася по лікарняних палатах.
Люба приїхала до нас, погостювала тиждень, а потім одного дня сказала, що йде до магазину за морозивом і не повернулася.
Через день ми отримали повідомлення:
– Я поїхала за кордон. Зустріла чоловіка, закохалася. Дітей з собою взяти не могла. Пробачте, але я також хочу бути щасливою. У рюкзачку Влади є папка з їхніми документами і моїм листом де я передаю їх тобі, Славіку. Не шукайте мене.
Ми просто були шоковані. Як це рідна мама залишила двох своїх дітей і помчалася за якимось чоловіком. Пригод на свою голову шукає. Хоч би повідомила в якій країні її шукати.
Не знати чим її походеньки взагалі завершаться. А діти плачуть за мамою. Ми ж також не можемо виховувати не своїх дітей.
Славік цілими днями на роботі, а я одна не впораюся з чотирьома малими дітлахами. Свекруха не має здоров’я з ними бавитися.
А до дитячого будинку якось шкода їх віддавати. Та й Славік проти, адже він в їхній родині один чоловік і всю відповідальність повинен брати на себе.
Так, чоловік достатньо заробляє і ми можемо утримувати ще дітей Люби, але ж я не кінь. Як я одна маю встигнути за своїми дітьми і за Любиними.
