Щоденниковий запис
Знову той самий жах…
— Тарасе, ну скільки можна? Дивись — українська мова – двійка, математика – кол, а з літератури ти взагалі злився! Чому ти не вчишся й постійно прогулюєш? Що мені з тобою робити, ледащо? — знову засмучено сказала Оксана, перегортаючи шкільний щоденник свого восьмикласника.
— Не знаю, — похмуро відповів хлопець, відвернувшись.
— Оксанко, та залиш хлопця! Література, біологія… Я теж у школі гуляв, і нічого – чоловіком став! — почувся нетверезий голос чоловіка Богдана з сусідньої кімнати.
— Оце й видно! Замість з сином по-чоловічому поговорити, ти третій день не тверезий! — крикнула Оксана.
— Та що тут такого? Маю право! Я ж на твої не п’ю! До того ж, у Василя нашого ювілей був! — Богдан опустив голову на подушку й знову заснув.
…
Оксана виросла в інтелігентній родині. Батьки виховали в дівчинці не лише гарні манери, а й прищепили любов до знань. Вона старанно вчилась, вступила на престижний факультет. Але доля звела її з Богданом.
Познайомились на студентській вечірці. Оксана була на четвертому курсі, а Богдан уже закінчив професійне училище й працював на заводі. Він привернув її увагу – високий, з яскравими очима, виглядав старшим за свій вік. Тоді вона ще не знала, як ця людина змінить її спокійне, упорядковане життя.
Одружились того літа, коли Оксана захистила диплом. Спочатку все було непогано, але їй не подобалось, що чоловік не пропускав жодного свята. Будь-який привід – і вже бенкет з горілкою…
Згодом вона зрозуміла – вони абсолютно різні. Вирішила розлучитися, але доля знову втрутилась: Оксана дізналась, що вагітна.
Не підняла рука позбутися дитини. Залишити сина без батька теж не хотілось. Оптимістка за характером, вона сподівалась, що з народженням дитини Богдан опам’ятається. Але коли він п’яний прибіг до пологового будинку, вона з гіркотою зрозуміла – нічого не зміниться.
Так і сталося. Богдан пив часто й багато. По дому допомагав коли як – то на гулянці з друзями, то відсипався після.
Оксана не скаржилась: працювала, добре заробляла, у домі було затишно, синові Тарасу приділяла увагу. Але чим старшим він ставав, тим більше нагадував батька. У ньому вона вже не впізнавала себе – до школи байдужий, гуртки ігнорував.
До сьомого класу хлопець остаточно відбився від рук.
— Оксано Миколаївно, поговоріть із сином. На уроках грубить, не слухається, а про успішність й мовчати… — такі слова вона постійно чула від класної керівниці.
Після кожних батьківських зборів Оксана йшла додому й докоряла себе – де вона помиляється, чому не може впоратись із сином.
Спочатку Тарас виправдовувався й обіцяв виправитись. Але це були лише слова.
Закінчив дев’ятий клас. Про десятий й мови не було – треба було йти до ПТУ. Оксана з жахом усвідомила – син буквально йде слідами батька. А Богдан до того часу ще більше спився. Їй доводилось виводити його з запіїв, терпіти скандали й, що гірше за все, благати на заводі, щоб чоловіка не звільнили.
У ПТУ Тарас також ледве вчився: прогулював, грубив викладачам, сварився з одногрупниками. Дома запевняв, що навчання йому не подобається.
— Мам, може, кину навчання й піду до тата на завод? Гроші зароблятиму, — якось сказав він.
— Сину, які гроші? Потрібно хоч якусь освіту отримати! Невже хочеш жити, як твій батько?
— А що тут такого? Тато нормально живе.
— Оце й воно! “Що такого?” Хлопець працювати хоче, хай іде! Тем більше, місце є, — втрутився Богдан.
Оксана все ж умовила сина закінчити училище. Вона бігала до викладачів, просила дати йому ще шанс.
Ледача справа, але Тарас отримав диплом і одразу ж заявив, що йде на завод. Оксана відмовляла – уявляла, чим це закінчиться. До того ж син був як дві краплі води схожий на батька – і зовні, і характером. Вона з жахом усвідомлювала – у ньому немає від неї нічого. Це був син Богдана.
Але, як і будь-яка мати, вона до останнього сподівалась, що син опам’ятається. Та доля знову не була до неї ласкава. Найгірші побоювання справдились – Тарас влаштувався в одну зміну з батьком, і вони почали пити разом.
Одного разу Оксана поверталась з роботи. Не встигла зайти, як спіткнулась об щось у передпокої. Вона запалила світло…
На підлозі лежав непритомний Тарас. Вона впала на коліна, почала трясти його:
— Тарасе, що з тобою? Сину, тобі погано?
— Ма… відчепись… — буркнув він і знову заснув.
Запах алкоголю не залишив сумнівів – син був п’яний. Так колись робив і Богдан.
Оксана пройшла далі. На кухні, схопившись за стіл, дрімав п’яний чоловік. Вона хотіла влаштувати скандал, але раптом передумала.
Вийшла на вулицю. Не знаючи, куди йти, дійшла до скверу й сіла на лавку.Вона подивилася на захід сонця, зітхнула глибоко й усміхнулася – вперше за багато років відчуваючи, що нарешті наважилася змінити своє життя, і тепер попереду тільки світло.
