Стареньку слониху на імя Любомира викрали з дикої природи ще маленькою і відразу змусили працювати, тягати туристів замість того, щоб мирно жувати траву на волі. Роки промайнули на її міцних ногах жодних вихідних, жодних відпусток на морі, лише важка робота. Тільки цього року у Любомири нарешті зявився шанс на справжнє, слонове щастя.
«Час подбати про Любомиру як слід і дати їй заслужений відпочинок», повідомили у фонді «Збережи слона». Ми організували цілу спецоперацію, щоб урятувати її та перевезти у безпечний заповідник.
Наприкінці січня Любомиру вивезли з того місця, де вона відпрацьовувала свої кілограми все життя, й поселили у заповіднику «Слонова долина», що під Львовом. Стан у неї, відверто кажучи, був не дуже: схудла до анорексії, без зуба у роті, шкіра, наче пересохла дніпровська глина. Але нарешті навколо тільки добрі люди і щира турбота ветеринарів.
Працівники заповідника зізнаються, що більшість слонів після таких пригод раніше певний час ходять насторожено, з підозрою на всіх дивляться і взагалі бояться навіть сісти на газон, не те що прилягти. Та у Любомири зовсім інша історія 80 років без перепочинку навчили її цінувати мяку підстилку. Ввечері вона перше, що зробила вляглася і заснула так, що ніхто й не зрушив би.
Після тієї ночі вона взагалі насилу піднялася довелося команді швидкої допомоги для слонів працювати у три зміни. Поки Любомира звикає до нового будинку, за нею пильно стежать і роблять усе можливе, аби адаптація пройшла без нервів і зайвих стресів.
Любомиру чекає ще довгий шлях зцілення після усього пережитого. Але зараз, завдяки повноцінному харчуванню, неспішним прогулянкам у тіні черешень і лікувальним грязям, вона потрохи повертається до форми. Тепер Любомира нарешті живе так, як мала би спокійно, вільно і трохи іронічно зиркаючи на всіх довкола з-під своїх довгих вій. Як і личить поважній українській слонисі.
