Я хвилювалася. Сьогодні прийде Рома зі своїми батьками свататися. Ми вирішили не збирати на цей вечір половину рідні, запросили лише батьків. Коли всі сіли до столу, відчувалося якесь напруження. Правда, після перших трьох чарок, усі весело загомоніли.
Батьки Романа не втомлювалися вихваляти свого сина. Який Рома працелюбний, відповідальний, самостійний. Не має шкідливих звичок (у мого хлопця ледь стаканчик із рук не випав), з повагою ставиться до інших, в усьому їм допомагає. Мої батьки лише слухали та переглядалися між собою. Звісно, вони знали, що я б не обрала собі у кавалери поганого чоловіка, але вже настільки вихваляти власну дитину, то перебір.
-Свати, я радий, що ми нарешті познайомилися! – почав виголошувати тост мій тато. – Не буду розповідати багато про Надю, самі побачите, оціните. Єдине, що скажу, з дружиною ми виховували дочку на совість і хочемо аби вона була щаслива. Тож якщо Роман готовий робити все можливе, щоб з обличчя моєї дівчинки не сходила посмішка, я тільки “за” їхнього весілля.
-Ой, ну що ви, свату! – виспівувала моя свекруха. – Надійка за ним буде як за кам’яною стіною. Ми її, як рідну дочку любимо. Все в них буде добре.
Узгодили дату весілля, запросили гостей, обрали тамаду, ресторан, музику. За свято розраховувалися батьки, все поділили на половину. Щоправда, я вже після весілля дізналася, що за сторону Романа платив він сам, бо батьки вирішили, якщо він вже став таким дорослим, що створив власну сім’ю, то нехай вміє нести відповідальність.
Розповім про найцікавіший момент нашого весілля. Коли прийшов час вітати молодих, першими виступали мої батьки. Звісно мати виголосила щемливу промову, а батько мовчки вручив нам конверт. Там було 5 тисяч доларів. Сума, як на мене, значна. Проте чоловік сказав, що це ніщо, порівняно з подарунком його батьків.
Свекруха довго розповідала про те, як важливо всього досягати самотужки, без допомоги сторонніх людей, адже саме так жили вони з чоловіком. А потім додала, що якщо є така можливість, то дітям треба допомагати й вручила нам ключі, пояснивши, що вони з батьком дарують нам квартиру.
Гості ахали від несподіванки, мої батьки привітали нас і подякували сватам за щедрість. Правда, коли всі розійшлися й ми з Романом зібралися їхати додому, повіз мене чоловік не у нову квартиру, а до своїх батьків. Я вже не хотіла розбиратися чому так, мовчки сіла в машину та поїхала. Другий день також був метушливий. Знову зібралися гості, ми гуляли, веселилися. Історія повторилася, після ресторану довелося їхати у дім свекрів.
Коли усі гуляння залишилися позаду, я запитала у чоловіка, чому ми не переїжджаємо у квартиру, яку нам подарували, на що він відповів, що там ще треба зробити ремонт. Я запропонувала поїхати подивитися, що й до чого. У нас же є гроші, які подарували мої батьки й інші гості, то можемо почати ремонт. Романа моя пропозиція роздратувала, він сказав, щоб я не лізла не у свої справи й він сам з усім розбереться.
Не минуло й місяця, а ми вже сваримося. Гарний початок подружнього життя. Словом, я робила те, що наказали, не втручалися. Та коли минув третій місяць сумісного проживання з батьками чоловіка, я вже набралася наглості й запитала у Романа при батьках, коли ми будемо переїжджати.
-А куди ти зібралася переїжджати? – запитала свекруха. – Хіба тобі тут погано, у чистоті, теплі з повним холодильником?
-З вами, звісно, добре – безсоромно брехала я, – але молоде подружжя повинно жити окремо, тим більше, що у нас є квартира, яку ви подарували, щоправда, дивно, що я ще жодного разу там не була.
-А тобі й нічого рота роззявляти на чуже! – звереснула до мене свекруха. – Ми взагалі-то квартиру синові купували, от він і має до неї право.
Я втомилася, що з мене роблять дурепу. Сказала Романові або він зараз же розповідає мені, що відбувається, або нічого хорошого з такого подружнього життя не буде. Чоловік зізнався, що квартира дійсно була, однокімнатна маленька. Батьки купили її Романові ще до знайомства зі мною. Та коли справа дійшла до весілля, то вони попередили, що ні за що платити не збираються. Грошей у Роми не було, тож він і продав квартиру аби розрахуватися за весілля. Залишилося ще кілька тисяч доларів, але що з ними робити він не знає.
Я не могла більше довіряти Романові. Якби він одразу розповів, що відбувається, спокійно пояснив, порадився, а так виходить, що мене підло обманювали. Зібрала свої речі та повернулася до батьків. Свекруха вслід кричала, що я меркантильна сука, бо вийшла заміж за Романа лише через квартиру, а як почула, що мені нічого не світить, то одразу тікати. Нехай говорить, що хоче. Я більше не хочу бачити нікого із цієї ненормальної сімейки.
