Я вийшла заміж ще сім років тому і відразу після весілля народила сина.
Останнім часом у поведінці чоловіка відчувається якась холоднеча. Раніше ми набагато більше спілкувалися, проводили разом вільний час. Зараз же постійні затримки на роботі, бажання відпочити із друзями і так далі. Звичайно, ця ситуація здавалась мені дивною, адже навіть не могла зрозуміти, з якими такими друзями він іде гуляти, якщо в нього їх і нема.
На Новий рік я, як завжди, планувала накрити стіл і відсвяткувати у тісному сімейному колі. Та Вадим відразу мене попередив, що у новорічну ніч вдома його не буде. Нібито у них заплановано корпоратив. Самі розумієте, така заява викликає багато питань. Який ще корпоратив прямо на Новий рік? Зазвичай, святкують набагато раніше.
Тому не важко було здогадатися, що Вадик просто пішов наліво. Та ніяких претензій виставити я не могла. Що ж говорити, якщо немає доказів?
Можете уявити яким «веселим» мало бути наше святкування. Я і син. Що ми можемо робити двоє? Поїмо щось смачне і спати. Але останні події відбивали у мене бажання навіть їсти приготувати. І заснути нормально, звичайно ж, я теж не могла.
Напевно, десь далеко в глибині душі все ж таки жевріла надія, що чоловік нагуляється і повернеться в сім’ю, ми будемо жити як раніше. У мирі та злагоді. Та щораз, коли я дивилась на щасливого, життєрадісного коханого, то розуміла, що нічого уже не повернути і я надіюсь дарма. Образа душила зсередини. Чому якась жінка може зробити його ось таким, а рідна дружина ні?
Та настав день, коли Вадим сам зібрався з думками і прийшов, аби все мені розповісти. Ненароком на вулиці він зіткнувся із жінкою, з якою зустрічався в школі. А перше кохання, як то кажуть, не ржавіє. Давні почуття прокинулись і в ньому, і в тій жінці, як тільки вони почали говорити і згадувати прекрасні шкільні роки. І на минулому тижні Олена пішла з цього життя. Не знаю, у чому причина, але Вадим впав у депресію.
Сльози котилися градом по його щоках, коли він розповідав мені цю історію. Я також проникнулась ситуацією і гірко заплакала. В першу чергу, напевно, через образу за себе. Але Олену мені також було жаль. Ось так може неочікувано і в доволі ранньому віці обірватися життя.
Та і Вадима шкода. Так, він зраджував. Але ж ніхто не винен, що серце саме обрало, кого любити. Не можна виправдати лише те, що він повинен був зізнатися мені відразу у всьому.
З дня нашої розмови минуло декілька днів, а Вадим досі сам не свій. Не знаю, як себе поводити далі і яким буде подальше життя.
