Це я перший раз продаю щось через оголошення в інтернеті.
Я з острахом ставився до цієї затії та іншого вибору у мене не було. Річ і тім, що я замовив кросівки з Китаю та не вгадав з розміром. Точніше не до кінця розібрався в їхній розмірній таблиці.
Приїхало взуття, яке на мене замале. Я подумав, що разочок пройдуся – раптом вони розносяться та не доведеться думати що з ними робити. Не розносилися, я ледь дійшов додому, проклинаючи все на світі та обіцяючи собі, що більше ніколи не купуватиму щось в Китаї, тим більше одяг чи взуття. Краще вже заплачу більше та куплю щось в фізичному магазині.
Я хотів якнайшвидше позбутися цих кросівок, бо вони мені нагадували про мою помилку, відповідно у мене відразу псувався настрій. Тому продавати їх я не збирався та залишив оголошення в розділі “Віддам даром”.
Через 5 хвилин до мене зателефонував молодий чоловік та сказав, що прямо сьогодні може за ними приїхати. Я сказав, щоб він до 9 вечора приїхав, бо я проживаю у студентському гуртожитку і після 9 години вечора нікого уже не впускають. А цей молодий чоловік приїхав о пів на десяту вечора, розбудив Петровича, нашого консьєржа, той мусив телефонувати мені злий як чорт.
Я попросив передати тому нахабі слухавку та сказав, що він приїхав запізно. Молодий чоловік обурився, сказавши, що він їхав через усе місто та з порожніми руками не збирається їхати додому.
Все ж мені стало шкода Петровича та я спустився на низ, щоб з цим покінчити.
Молодий чоловік оглянув кросівки та сказав:
– А вони що, не нові?
– Так в оголошення ж написано, що не нові, – відповів я ледь стримуючи свій гнів.
– Буду я ще оголошення читати, ти мене розвів як лоха, даремно тільки потратив гроші на проїзд, – сказав нахаба.
– Слухай сюди, я заплатив за них кругленьку суму, ти повинен радіти, що такий хороший товар отримуєш за просто так. Приїхав пізніше назначеного часу, розбудив Петровича, у кого, між іншим робочий день уже закінчився, оголошення не читаєш та ще й чимось не задоволений. Щось не подобається – до побачення!
Молодий чоловік аж ніяк цього не очікував, кинув у мене кросівками та пішов геть. А кросівки я віддав Петровичу, вони йому чудово підійшли. Консьєрж дуже зрадів та сказав, що якщо я ще матиму якісь речі, то щоб ніс йому.
Та пішов відпочивати від такої неприємної розмови.
