Ало, ви чуєте? Хочу просто відкрити вам очі…
Соломія сиділа за кухонним столом і розмірковувала. «Пробачити не зможу. Не можна просто взяти й пробачити зраду. Але з іншого боку — хіба я погано жила ці роки? Квартира в центрі Києва, достаток. Немає на що скаржитися. І все ж…»
***
У школі Соломія була відмінницею. Так виховали батьки — робити все на відмінно.
А ось Мар’ян вчився на трійки, окрім математики. Тут він був генієм, брав перші місця на олімпіадах. Ходив завжди з розкуйовдженим волоссям, мав звичку зачісувати його пальцями, коли щось не виходило. Трохи сутулився, а смішні окуляри у товстій оправі робили його схожим на ботаніка. Дівчата його не цікавили — лише теореми та формули.
Одного разу на перерві його випадково штовхнули, окуляри впали й розбилися. На уроці він примружився, намагаючись розгледіти дошку. І тут Соломія помітила його профіль — ніби зрізаний з давньогрецької монети: чіткий підборіддя, прямий ніс, пухнасті вії.
Удар у плече змусив її здригнутися.
— Без окулярів він і справді гарний, — прошепотіла їй подруга Оксана.
Соломія ніяково відвела погляд, але незабаром знову подивилася на нього. Після уроків вона підійшла й сказала:
— Спробуй лінзи.
Наступного дня він прийшов без окулярів, але й не прищулювався. Вона зрозуміла — купили лінзи.
— Краще? — запитав він на перерві.
— Набагато, — усміхнулась Соломія.
З того дня вони почали зустрічатися. Він захоплено розповідав про теореми, а вона дивилася на нього закоханими очима. Підтягувала його з літератури.
Йому, переможцю олімпіад, були відкриті двері найкращих університетів. Соломія навіть змінила своє рішення вступати на філфак у рідному місті й поїхала до Києва — лише б бути поруч.
Навчання добігало кінця, батьки наполягали на поверненні. Вона вже відчайдушно вірила, що нічого не вийде. Але напередодні від’їзду він незграбно впав на коліно й простягнув кільце в коробочці, як у старому кіно.
Мар’ян вступив до аспірантури, став викладати. Молодій родині дали кімнату у викладацькому гуртожитку — з крихітною кухнею й душем.
Соломія була посередньою студенткою, тому працювати їй довелося вчителем. Через півтора роки вона народила дівчинку й уже не повернулася до школи. Мар’ян захистив кандидатську, отримав престижну премію за доведення складної теореми. Соломія сиділа вдома й виховувала доньку.
Його статті друкували у міжнародних журналах. Запрошували читати лекції в Оксфорд. Захист докторської став новим етапом у кар’єрі. Вона щиро раділа його успіхам — адже в цьому була й її заслуга. З гуртожитку вони перебралися до квартири в центрі Києва.
Знайомі вважали їх сім’ю взірцевою. Все життя Соломії оберталося навколо Мар’яна й доньки Ярини, яка виросла красунЯрина рано вийшла заміж за перспективного архітектора, а Соломія, зіткнувшись із новою зрадою чоловіка, остаточно усвідомила, що врешті-решт знайшла справжню свободу — в собі.
