Був тяжкий день на роботі. Вже страшенно втомлена, беру своє пальто і йду чекати автобус. Та чекати, на щастя, довго не довелося. Приїхала потрібна мені за номером маршрутка і я радісна сідаю туди.
Коли зручно всілася – шукаю гаманець у сумці. Порсалася там 5 хвилин, а нічого так і не вдалося знайти. Згадую, що в обіді виймала гаманець, щоб заплатити колезі за каву і покинула його на столі. З великою надією щупаю кишені, але там немає ні копієчки.
Такої розгубленості я не відчувала вже давно. Що ж робити зараз? Як вчинити?
А водій в свою чергу підігріває ситуацію і, поглядаючи в дзеркало на людей салону повторює одну фразу «шановні, передаємо за проїзд, хто ще не оплачував». Я знаю, що у мене немає жодної гривні, але, сподіваючись на магію, знову риюсь у своїй сумці.
В черговий раз все переглядаю і бачу шоколадку, яку колега принесла мені до кави, як подяку за поміч в одній справі по роботі. Оце, напевно я і переплутала. Гаманець поклала на стіл, а шоколадку в торбу.
В цей момент у голові з’явилася чудова ідея – а чому б не сплатити проїзд цією шоколадочкою? Щоб не іти через весь салон (бо сиділа ззаді), передаю людям, що стоять поруч зі словами «передайте, будь ласочка, за проїзд». Всі злегка усміхалися. В автобусі роздався смішок.
Аж ось солодке опинилося в руках водія. Я боялася, що він в поганому настрої і погано відреагує. Та він виявився ще тим гумористом. Посміхнувся і вирішив віддати мені ще й решту у вигляді жмені цукерок. Тоді вже сміх прокотився по всьому салону.
