Снежинки в танці зустрічі

Автор Гнатів ОстапЧас читання 5 хв.Перегляди 11

Сніжинки летять назустріч

Після двадцяти років спільного життя багато подружніх пар стикаються з напруженими моментами. Киру та Романа це теж не оминуло.

“Двадцять років ми прожили з Ромчиком, багато чого разом пережили, сина Олежка виховали тепер він навчається в університеті. Треба подзвонити, як там він у своїй гуртожитку. Хотів самостійності от і має”, думала Кира, сидячи у кріслі, загорнувшись у плед.

Їхній син з дитинства такий же наполегливий, як і вона. Саме тому вони завжди знаходять спільну мову адже він її копія. Чому вони з чоловіком не наважилися на другу дитину, хоча вона мріяла про двох? Та життя було непростим, і згодом вона переконалася рішення було правильним.

Познайомилися вони ще студентами, одружилися на третьому курсі, а на четвертому народився Олежок. Їй пощастило мати допомагала, тож навіть не довелося брати академвідпустку. Так вони разом і закінчили навчання.

Звісно, не відразу все було гладко. Жили трудно, грошей завжди не вистачало, але з часом, як кажуть, “усе минуло, як із яблунь цвіт…”

Роман потрапив у велику компанію, поступово ріс по карєрних сходах. Тепер він заступник директора. Кирі в цьому плані не так пощастило, та й вона не прагнула висот. Працювала звичайним менеджером просто в іншому офісі.

Роман одразу ж сказав:
“Можу влаштувати тебе до нас, але не хочу, щоб ми працювали разом. Ось Ілля влаштував дружину тепер у них вдома тільки скандали. Вона його ревнує навіть до прибиральниці.”

“Ромку, я зрозуміла. Робота це робота, а родина родина. Я теж так вважаю”, відповіла Кира, а чоловік лише задоволено кивнув.

Роман чоловік серйозний. До інших жінок особливо не тягне. Хоча, звісно, і в нього були моменти, коли погляд затримувався на красивих. Але дружині не зраджував хіба що трішки підфліртує. А куди ж без цього? Іноді самі жінки на це натякають.

Кира ж ревнувала і періодично влаштовувала скандали. Тепер вона сиділа в кріслі, за вікном тихо падав сніг, а вона дивилася на екран телефону, де посміхалося знайоме, таке рідне обличчя чоловіка.

У квартирі було тихо, а його посмішка лише посилювала біль. “Посміхається, а мені боляче. Хоча б подзвонив А все через мою гордість, через те, що я не змогла першою піти на компроміс і погодилася на цю тимчасову розлуку. І що тепер? Могла б усе виправити, але ні…”

Півроку тому Роман повідомив:
“У нас на роботі корпоратив святкують ювілей компанії. Шеф наказав усім приходити з подружжям. Так що готуйся.”
“Ой, Ромку, мені треба нову сукню!” скрикнула вона.
“Звичайно, купимо. Коли?”
“Давай у вихідні заїдемо в ТРЦ.”

Сукню Кира знайшла розкішну, елегантну. Навіть Роман аж очі витріщив, коли вона її одягла.
“Нічого собі, Кирю! Ти в мене справжня красуня!”
“А ти думав!” сміялася вона, гордо піднявши голову.

Тепер же, сидячи в кріслі, вона згадувала той корпоратив. Перед очима стояла лише одна картина: як її Роман, посміхаючись своєю чарівною усмішкою, танцює з іншими жінками особливо з бухгалтеркою Світланою, яка була в облягаючій червоній сукні, щось шепотіла йому на вухо, і обидва реготали.

Киру залишили з його другом Іллею. Той був розлучений, і весь вечір не відходив від неї. Правда, Роман теж запрошував її на танці, був веселим, питав, чи їй подобається. Вона кивала, але всередині ніяковіла, бачачи його з іншими.

Коли Ілля нудно розповідав про свою подорож до Таїланду, Кира лише вдавала зацікавленість. Після корпоративу вони повернулися додому. Роман помітив, що дружина незадоволена, але вирішив не питати рано чи пізно вона сама все висловить.

Змивши макіяж і переодягнувшись, Кира промовила:
“Мені не сподобалося, як ти поводився сьогодні. Чому залишав мене з Іллею? Ти думаєш, мені цікаво слухати його історії?”
“А ти вважаєш, я мав весь вечір стояти біля тебе й тікати від усіх жінок, що хотіли зі мною потанцювати? До речі, це вони мене частіше запрошували.”
“Так!” різко відповіла вона, розуміючи, що перебільшує, але не могла зупинитися. “Краще б так увесь вечір, аніж ігнорувати дружину й танцювати з тією бухгалтеркою!”
“Киро…” втомлено сказав Роман. “Я вже стомився від твоєї ревнощів. І це далеко не перший раз. Твої істерики вони мене виснажують.”
“Краще бути параноїком, аніж бабієм!” вистрілила вона.
“Тоді, мабуть, нам варто розійтися. Хоч на час.”

Кира ледве стримувала сльози, відвернувшись до вікна. Її гордість не дозволила сказати правду що вона його любить і боїться втратити.
“Я теж так думаю”, промовила вона.

А за вікном у ту мить гримів грім, і блискавки освічували кімнату.

Наступного дня Роман зібрав речі й пішНарешті, коли вони зустрілися під Новий рік у батьків, де сніг тихо падав на гори, а в каміні тріщав вогонь, вони обоє зрозуміли, що любов це не відсутність бурь, а вміння знаходити один одного серед них.

Усе, що відбувається – на краще Інна Вікторівна – мама Влади, ретельно ліпила доньку за власним зразком, а та слухалася у всьому. Мама вважала себе сильною та успішною жінкою, тому постійно вимагала від дочки точно дотримуватися всіх її настанов. – Влада, – суворо казала Інна Вікторівна, – щоб досягти в житті таких самих результатів, як у мене, ти маєш іти тільки тією дорогою, яку я для тебе обрала, ні кроку вбік. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла і на все життя це запам’ятала? – Так, мамо, – відповідала донька. Влада дуже любила свою маму, тому й намагалася прислухатися до неї, не хотіла засмучувати. А мама прагнула бачити у своїй доньці ідеальну “міс досконалість”. Але чим дорослішою ставала донька, тим менше це вдавалося. Дитина є дитина: Влада з малечку щось бруднила, рвала, падала та щось розбивала. Але у школі навчалася відмінно. Бо знала: якщо отримає трійку — для мами це трагедія. – Влада, сором і ганьба! Як ти могла отримати «трійку»? Ти нас із татом не поважаєш? Не ганьби, і швидко виправляй оцінку. – Добре, мамо, – слухняно казала Влада, інколи намагалася заперечити: – Мамусю, ну це лише одна трійка, випадково… – Неважливо, доню… Ти повинна бути кращою і розумнішою за всіх! Влада хвилювалася, але швидко виправляла трійку на «відмінно». Школу закінчила із золотою медаллю – інакше й бути не могло. Інна Вікторівна була задоволена, коли донька без труднощів вступила до університету. – Молодець, доню, пишаюся тобою, – одного разу нарешті похвалила мати. – І так далі! В Інни Вікторівни був будівельний бізнес, справа чоловіча, але вона так уміло керувала, що чоловіки-бізнесмени дивувалися її хватці. Вона не сумнівалася, що після університету дочка буде поруч із нею в компанії. Влада ж мріяла вибратися з-під маминого контролю, хотіла вступати до університету в іншому місті, але марно. – Доню, ти повинна бути під моїм наглядом і контролем, – категорично заявила мати. – Про яке інше місто взагалі може йтись? Маємо чудовий університет у Києві, і тут навчання. Влада не могла заперечити. На третьому курсі вона закохалася по-справжньому. До цього зустрічалася з хлопцями, іноді потайки від матері, але серйозних стосунків не було. Гоша — чарівний блондин із блакитними очима — підкорив її серце. Він навчався на паралельному курсі. Влада й надалі вчилася на «відмінно», а йому навчання давалося важко, особливо курсові роботи. Якось він зупинив Владу в університетському коридорі: – Влада, допоможи з курсовою, зовсім завалився! – Гаразд, допоможу, – радо погодилася, бо Гоша їй подобався. Відтоді постійно писала для нього курсові, а він «платив» їй своєю любов’ю й дозволяв любити себе. Зустрічалися, гуляли містом, ходили в кіно й кав’ярні. Інна Вікторівна відчула недобре, запитала в лоб: – Доню, ти закохалася? – Звідки знаєш? – здивувалася та. – На тобі написано. Познайом мене з ним, я маю знати, що це за «птах». Влада запросила Гошу додому, батьки познайомилися. Мати навіть не бурчала. Коли Гоша попрощався й пішов, мати сказала: – Яка там любов, Влада? Хлопець тебе просто використовує, от і все. Глибоким розумом не вирізняється, говорити нема про що. Що ти в ньому знайшла? – Неправда, мамо! – вперше заперечила донька. – Гоша цілеспрямований, начитаний, цікавиться історією. Не всім же бути такими розумниками… І молодий він ще. – Доню, він тобі не пара, – категорично наполягала мати. Влада наважилася проявити характер: – Мамо, вибач, але я все одно буду його кохати, що б ти не казала. Інна Вікторівна здивовано глянула на доньку й махнула рукою. – Колись зрозумієш — твій Гоша звичайна «сіра миша». Влада відстояла свою любов і після університету вийшла за Гошу заміж. Раділа, що мати помилилася. Життя показало: звичайні «трієчники» часто досягають усього швидше, ніж «відмінники». Так сталося й із Гошею – після навчання знайшов престижну роботу, а Влада працювала у матері. У Гоші була власна квартира (батьки подарували ще під час навчання), тож після весілля Влада раділа своїй незалежності. Та рано раділа – працювати все одно взяла її мати. Якось Гоша повідомив: – Владо, мене призначили начальником відділу, щоправда, спершу зі стажуванням, але я докладу всіх зусиль. За три місяці його призначили остаточно. Гоші не подобалося, що дружина з червоним дипломом й досі працює під крилом матері. – Влада, поки працюєш у власної мами, нічого не досягнеш – час братись за своє. Вона тебе «душить», а ти… Ти ж жінка, а не адаптер для маминих вказівок. Владі прикро це чути, але розуміла: в усьому правда. З часом Гоша перестав дорікати, але це не зробило їй легше – він став замкнутим і байдужим. Її це навіть влаштовувало: головне – поруч! Минав час. Одного разу Гоша повідомив: – Я зустрів іншу. Я її кохаю – іду від тебе. Вона, на відміну від тебе, справжня жінка… Вперше в житті Влада не стрималась: закричала, сварилася, розбила тарілку, кидала телефон об стіну, потім розірвала пару сорочок… і заспокоїлася. Чоловік все це вислухав мовчки, лише сказав: – Ось бачиш, у тобі є емоції. Шкода, що я це зрозумів запізно, – і пішов. – Ненавиджу! – прошепотіла Влада, зібрала речі, винайняла квартиру й пішла. Мамі не сказала нічого – знала, якою буде її реакція. Минав місяць, а може й більше, і Владі вдавалося приховувати розлучення від матері. Але Інна Вікторівна відразу помітила щось недобре. – Влада, що з тобою? Очі згаслі, ходиш сумна, у тебе проблеми з чоловіком? – Які проблеми? У мене немає чоловіка. – О Боже… От і знала: він тебе кинув, так? Коли це сталося? – Ще у квітні. – І мовчала? Влада зітхнула, слухала потік критики на адресу Гоші та себе. – Я тебе попереджала, принаймні не будеш його служницею. Добре, що дітей немає! Раджу надалі слухати мене. Зрозуміла? – Мамо, все, що відбувається – на краще, – несподівано для себе відповіла Влада, підвелась і додала: – Я більше не працюватиму з тобою. Мені досить… Інна Вікторівна залишилася в повному здивуванні. Влада вирішила піти подалі з-під маминої опіки. Йшла містом сама, не знаючи куди, сіла у трамвай, вийшла на своїй зупинці — й одразу впала: нога потрапила у ямку. Сіла, охнула від болю. – Оце мені ще треба було, – подумала. – Що з вами? – підбіг молодий чоловік, який проходив поруч. Допоміг піднятися, Влада стала – нога боліла. – Боляче? – з турботою спитав він. – Дуже, – поморщилась вона. – Хапайтесь за шию, – легко підхопив і доніс до автомобіля. – Їдемо в лікарню, бо може бути перелом… – Я – Женя. А ви? – Влада. У лікарні перелому не знайшли, тільки вивих. Ногу забинтували, проконсультували і відпустили. Женя чекав увесь цей час, домчав до дому. – Дайте номер телефону, – попросив він. – Раптом знадобиться допомога? Влада не відмовила. Назвала номер. Наступного дня Женя зателефонував: – Що вам привезти? Думаю, ніжка ще болить? – Сік і фрукти… і хліба немає, – сказала вона. Десь через годину – дзвінок: Женя з двома великими пакетами. – Ой, навіщо так багато? – А ми зараз будемо святкувати знайомство! Я допоможу чи й сам усе зроблю. Може, одразу на «ти»? Влада розсміялася — їй з Женею було легко і спокійно. Більше старався Женя: накрив стіл, розігрів шашлик, розлив сік. Алкоголю не було – Женя одразу попередив, що не п’є. Вечір минув чудово. Минуло чотири місяці — Влада і Женя одружилися, через рік у них народилася донечка Ксюша. Коли її питали, де знайшла такого хорошого чоловіка, сміялась: – Він мене на дорозі підібрав… Не вірите? Запитайте у нього самі! Дякую за те, що читали, підписувалися й підтримували. Бажаю вам удачі та щастя в житті!