Сьогодні моя 55 весна.

Я безмежно щаслива, що не народжувала і не стала мамою!

Я належу тих, кого називають «чайлдфрі». Так, звучить досить дивно, але це так. На цей шлях мене наштовхнула моя рідна мама.

Я заміжня. Ми з чоловіком живемо один для одного та насолоджуємося кожним днем. У нас є вдосталь часу для себе, ми подорожуємо, від

криває нові горизонти та захоплення, і жодного разу не пошкодували, що зробили такий вибір життєвої стежини.

Пам’ятаю, я ходила до другого класу, і мама кожного дня після уроків забирала мене з школи. Того дня ми пішли гуляти до парку. Погода була така сонячна. І настрій у мене був якийсь такий магічний та казковий.

Ми посмакували морозивом, покаталися на качелях та погодували качок у озері. Пізніше ми підійшли до якогось великого будинку, піднялися по східцях та опинилися посеред просторого кабінету.

https://ukr.media/

У великому кріслі за столом сиділа ошатна жінка. Її звали Марина і вона була психотерапевтом, якого двічі на тиждень відвідувала моя мама.

Марина уважно розглядала мене, а я й гадки не мала чому. Пізніше вона підморгнула мамі і мама почала розповідати мені свою історію:

  • Доню, я знаю, що ти дуже любила бабусю. Однак вона була зовсім іншою людиною, ніж ту, яку ти так обожнюєш. Вона була дуже холодною та скупою на добре слово людиною, і мама з неї була ніяка. Часто залишала нас з дядьком Петром вдома самих, а сама йшла по своїх справах. Як мені виповнилося сім років, а Петрику чотири – бабуся розлучилася з дідусем. Ми залишилися жити з нею, проте вона не була готова самостійно нас виховувати, без будь-якої допомоги.

У моїй дитячій голові не вкладалися її слова. Адже бабуся завжди була привітною і ніжною. Я любила проводити у неї кожні вихідні. Це був найкращий час в моєму житті. Ми багато читали, готували разом обід, та цілий час сміялися.

Тоді мама сказала, що розлучається з татом, після 10 років спільного життя. Казала, що вона втомилася від сірих буднів і не встигає поєднувати материнство, шлюб та роботу. Я була в ступорі… І слова вимовити не змогла.

У моїй голові крутилися постійні сварки батьків, побитий посуд та те, як мама закривалася у ванні та кричала, що втомилася від нас.

Коли я менш-більш прийшла до тями, мама запропонувала мені поговорити з Мариною. Тоді мама сказала, що зачекає мене на вулиці і вийшла за двері.

Я не знала, про що мені говорити з нею і я просто мовчала.

В той час я лише думала, що не хочу мати дітей. Не хочу робити їм боляче та руйнувати їхнє життя. Так, я була дитиною, але цю думку я пронесла з собою через усе життя.

Я боялася, що після народження дітей одного дня, я стану такою ж як моя мама. Боялася, що зможу просто піти від чоловіка і покинути дітей.

https://www.nastroy.net/

У моїх 25 років, я нарешті почала розуміти маму, яка вийшла заміж відразу після закінчення школи і почала жити нас з татом. Жодного дня не поживши для себе, занурилася у сімейні обов’язки.

Сьогодні мені 55 років, і таки не наважилася на дитину. Так і живемо з чоловіком одні.

Єдине, що я знаю, – я щаслива!

 

 

 

Оцініть статтю
Дюшес
Сьогодні моя 55 весна.