Сьогодні в мене зламалася машина. Довелося поспішати на автобус. Наразі година пік, тому людей багато їде на роботу. Автобуси їдуть заповнені. Нарешті зайшов в один з автобусів. Сидяче місце вільне лише одне. За мною огрядна жінка намагалася пройти вперед. Я так розумію, щоб зайняти вільне місце. Це їй вдалося. Потім неначе щось згадала, почала оглядатися. За мною стояла дівчинка років одинадцяти.
Жінка поманила дівчинку до себе. Мені знову прийшлося посторонитися, щоб пропустити дівча. На цьому жінка не заспокоїлася. Поряд з нею під вікном сидів молодий хлопець. Він смачно дрімав, хитаючи головою в такт хитанню автобуса. Жінка почала штовхати його в бік. Хлопець ледь розліпив очі.
– Уступи дівчинці місце. Голосом не терплячим заперечень сказала жінка.
Хлопець глянув на жінку, потім на дівчинку і запитав:
– А вона також із нічної зміни?
– Ні. Відповіла жінка.
– Тоді я спатиму далі, не заперечуєте?
Жінка знизала плечима й замовкла. Не знайшла, що сказати тому виснаженому хлопцю. Мені кортіло спитати в нього. Мабуть, із нічної зміни і їде на навчання, тому що автобус прямував по тому напрямку. Я поважаю таких людей, в яких є ціль, і вони рухаються до неї. А жінка та могла і не чіпати хлопця, її дівчинка зможе встояти в автобусі. Можливо я чи той хлопець не праві? Як ви гадаєте?
