Моя добра давня подруга Юля нарешті знайшла того самого. Дівчина збиралася виходити заміж й запросила мене з чоловіком до себе на весілля. Я була надзвичайно рада за неї, хотілося знати усі подробиці їхнього знайомства та розвитку подій.
За тиждень до весілля Юля влаштовувала дівич-вечір. У список запрошених потрапила і я. Сергій відпустив мене з дівчатами й наказав добряче розважитися. Чесно зізнатися, я і розваги – це дві паралельні реальності. Не пам’ятаю, коли востаннє відпочивала десь без чоловіка.
Наш вечір розпочався з ресторану. Ми багато розмовляли й сміялися. Випили чималу кількість шампанського й дівчатам захотілося продовження. Тож усі разом поїхали на дискотеку. Я не любила шумні місця, але не хотіла відмовляти нареченій. Поки дівчата веселилися на повну, мені захотілося трішки освіжити голову.
По дорозі сюди я помітила невеличке кафе за рогом, туди й відправилася. Взяла собі каву й сіла за столиком на вулиці. Нічне місто було прекрасним. Тисячі яскравих вогників мерехтіли в далині. Так красиво. Я милувалася краєвидом, тож не одразу зрозуміла, що до мене хтось підсів.
Незнайомий чоловічий голос мене налякав. Я аж підскочила на стільці. Красивий чорнявий хлопець сидів навпроти мене й мило посміхався:
-Не хотів вас налякати – перепросив він. – Я Антон ваш палкий шанувальник. Хотів познайомитися ще в ресторані, але ви так швидко кудись зникли. Довелося перевірити чотири заклади, перш ніж знову вас зустріти.
Антон так невимушено розмовляв й почав розповідати про своє життя, що я розслабилася й навіть не зважала на той факт, що ми не знайомі. З ним було легко, складалося враження, що ми знайомі дуже давно. Я не могла відвести погляду від цього чоловіка. Його чорні вії, зелені очі, пухкі губи – мене приваблювало все. Коли ж Антон ненароком торкнувся моєї руки – тисячі мурах пробіглися моєю шкірою. Я ніколи не відчувала нічого подібного з Сергієм. Невже я закохалася?
Можливо завтра мені буде соромно, але сьогодні я віддалася своїм почуттям. Не думала про наслідки, про чоловіка, який чекав на мене вдома, про подруг, які можливо мене шукатимуть, про совість, яка завтра не даватиме мені спокійно жити. Сьогодні я дозволила Антону подарувати мені найпрекраснішу ніч у житті. Світанок ми зустріли разом, а потім я втекла, як остання боягузка.
Коли повернулася додому, Сергія не було, вже пішов на роботу. Я зітхнула з полегшенням, бо не знала, як дивитися йому у вічі після зради. Не хочеться зізнаватися, але все одно я тисячі разів прокручувала у голові події минулої ночі й розуміла, що ні про що не шкодую.
Минуло кілька днів після останніх подій. Життя продовжувалося, але не для мене. Я сумувала за Антоном, постійно думала про нього й не могла викинути з голови. Щоб відволіктися, вирішила поїхати в місто. Ходила по магазинах, купувала речі для дому й знову зустріла його. Антон був не сам, а з прекрасною білявкою. Дівчина погладжувала округлий живіт, поки чоловік набирав продукти у кошик. Тоді він мене й помітив. Сказав щось дружині й попрямував до мене.
Я стояла, як вкопана, хоча мозок несамовито кричав тікати. Ми довго стояли одне навпроти одного і не знали, що сказати. Першим заговорив Антон. Зізнався, що одружений, що має стати батьком, але готовий просто зараз відмовитися від всього заради мене. «Я кохаю тебе й шукав кожного дня, відколи ти втекла».
Він просив мене зробити вибір, сказати «так» й дозволити нашому коханню жити. Я ще раз поглянула на його дружину, подумала про Сергія й сказала правду «Я так не зможу».
Ми розійшлися кожен у свою сторону. Після того випадку більше не зустрічалися. Я не хотіла руйнувати життя тій незнайомці, що чекала на дитину. Я не хотіла розбивати серце своєму чоловікові, який кохав мене. Я пожертвувала своїми почуттями, щоб все залишилося, як є. Можливо колись шкодуватиму, але вдячна долі, що зустріла його й покохала.
