Напевно, не можна сказати, що в нашому житті є люди, які нічого для нас не означають. Кожна особистість є важливою для нас. Навіть прості перехожі, продавці грають для нас велику роль. Сьогодні ж я розповім вам ситуацію, що трапилась у тролейбусі. І насправді вона лише доводить, що на світі ще є доброзичливі і милосердні люди.
Одного дня я переглядала архів своїх давніх листів і чомусь згадала цю розповідь.
У батьків я була єдиною дитиною. Довгий час мама не могла завагітніти. А коли й вдалося це зробити, то ніхто не був впевнений, що вдасться виносити малюка. З Божою поміччю матуся справилась і на світ з’явилась я.
Можете уявити, в якій любові я росла. І бабусі, і дідусі, інші родичі просто обожнювали мене і в усьому допомагали.
Мама перед роботою водила мене в садок. Пощастило, що вона працює неподалік і це не забирало багато часу. Та все одно прокидатися потрібно було дуже рано і виконувати дуже багато справ із самого ранечку. А ще ж ці очікування громадського транспорту, натовпи у тролейбусах.
А керівництво було строгим. Варто було запізнитися на декілька хвилин, відразу летіли погрози про звільнення. Її постійно штрафували і часто останні дні місяця були для нас дуже складними. Тож якось ми домовилися, що будемо їхати разом тролейбусом і я виходитиму на своїй зупинці, а мама їхатиме далі.
В мене відразу все вийшло. Але матуся все одно переживала. По сто разів передзвонювала виховательці і перепитувала, чи я прийшла. Якось вона помітила, що тролейбус ніби навмисно на зупинці стоїть довше. Нібито чекає, поки я добіжу до дверцят садочка. І це допомагало матері менше переживати за мене.
З часом я виросла і пішла в школу. Та далі продовжувала їздити тим самим тролейбусом. Одного разу до мене викрикнула кондуктор: « Привіт, дівчинко! І коли ти встигла так вирости? Здається, тільки вчора возили тебе до садочка. Пам’ятаєш?»
З тих часів минуло 20 років, а я до сих пір з таким теплом і любов’ю згадую ту історію. Щиро бажаю тим людям, щоб всі інші ставилися до них з таким добром, як вони поставилися до мене і моєї мами. Вони не повинні були перейматися нашими обставинами, але зробили це і не пройшли осторонь.
