Андрій ходив по квартирі засмучений. Ірина, дружина його, вчора заявила, що йде від нього. Це так несподівано, що чоловік стояв дивився і нічого не говорив. Адже жили вони добре, так здавалося Андрію. Саша, син, усиновлений, але то неважливо. Сім’я в них. Вони тільки, тільки почали звикати одне до одного. І заява Ірини. Не змогла вона змиритися з нерідним сином. Намагалася, але не вийшло, не стерпіла.
Сьогодні зранку Андрій вчинив таке, за що вже шкодує. Як він міг додуматися до такого? Зранку зібрав речі Саші й відвіз його назад у дитячий будинок. Наразі страждає, не так від того що дружина пішла, як від того, що повернув сина назад. Він йому такого не пробачить. В Андрія в середині пустота. Потрібно вирішувати. Залишить Сашу в дитячому будинку до завтра, і більше його не побачить.
Саша сидів на підвіконні в кімнаті, в якій жив до того, як тато Андрій забрав до себе додому. Хлопчик не розуміє, що зробив не так. Він старався поводитися добре. Мабуть, і тато Андрій, як тьотя Іра не любить хлопчика. По щоках у Саші текли сльози. Всі діти по черзі заглядають у кімнату, вітаються. Хто злорадно посміхається, вернули, так йому і треба. Вихвалявся, що нізащо не повернеться, але тут.
Несподівано хтось торкнув його за плече. Саша повернувся. Біля нього стояв тато Андрій. Він простягнув руки до хлопчика, чекаючи поки той стрибне йому на руки. Саша з плачами обійняв за шию чоловіка. Скрізь сльози просив пробачення. Він буде тихо себе вести, обіцяє. Андрій у свою чергу вибачався перед сином. Завіряв, що такого більше не повториться. Обидва твердили, що люблять одне одного.
Швиденько зібрали речі, і пішли на вихід. Дві людини, тато і син. Вони знають, що інколи буде важко, але справляться. Адже їх двоє. Подолають всі перепони, як подолали сьогоднішній страх. Андрій вів сина додому і розумів, що щасливий. Навіть про Ірину за день не згадав ні разу.
