Моя дружина дуже любила видавничу справу. Вона працювала у одному невеликому видавництві та навіть писала невеликі новели, як ексклюзив від видавництва.
Це той випадок, коли любить людина свою роботу та захоплена нею. В неї це чудово виходило. Талант плюс клопітка праця над собою зробили з нею ту вправну редакторку та локальну письменницю, якою вона є. І це чудово.
З часом ми вирішили народити дитину. Але навіть завагітнівши Рита не виходила у декретну відпустку. Вона працювала до останнього, а після народження дитини взяла роботу на дім.
Коли мала вільний час, поки дитина спала чи просто лежала тихенько, Рита займалась редактурою. Я був вражений, як їй вдається і побут тримати, і дитину доглядати, і працювати паралельно.
Час йшов і нашій донечці Оксанці вже цілих три рочки виповнилось. Рита вирішила, що доньку ми віддамо в садочок, а вона має піти на роботу на повну ставку. Але її видавництво закрилось, адже збанкротувало.
Довелося шукати щось нове. Шукала не так вже й довго, адже в літературно-журналістських колах була доволі відомою. Її взяли головною редакторкою сайту з новинами. Гроші це приносило дуже хороші. Але і працювала вона також багато.
Якось, прийшовши додому після важкого робочого дня, вона впала на ліжко, навіть ще не роздягнувшись з офісного одягу та гучно сказала:
-Все! Сьогодні без мене! Я готувати вечерю не маю сил, тому придумуйте щось самі!
Я розумів, що треба допомогти дружині, яка справді дуже втомилась від всіх цих справ. Тому я підійшов до неї із завареним чаєм та пледом, обійняв та сказав:
– Сонечко, відпочивай. Сьогодні вечеря на мені, тому не хвилюйся. А якщо вже не вийде приготувати, то замовлю доставку.
І справді, вперше в мене не вийшло приготувати щось справді смачне та нормальне, тому я замовив доставку з ресторану. Але наступні рази я старався робити все сам та таки навчився добре готувати. Ми домовились, що вечерю буду готувати я і лише тоді мене вдалось сповна зрозуміти, наскільки важко працювати та займатись побутом.
