Спакувала його речі й сказала їхати якнайдалі, бо більше не могла жити з чоловіком, що не вміє нічого, окрім, як лежати на дивані!

Я більше не могла це терпіти, тому після останньої нашої сварки я попросила Ігоря спакувати свої речі та їхати з ними якнайдалі. Оскільки квартира належала моїм батькам, то нічого незаконного я не робила.

Я була впевнена, що коли цей чоловік покине мій дім, то я нарешті почну жити спокійним життям, але не все так просто…

Загалом, я не можу сказати, що Ігор погана людина чи щось подібне. Але два роки тому він втратив роботу й після цього перетворився на «диванного планктона» й мало того, що чоловік припинив приносити додому, хоч якісь гроші, то й по господарству він зовсім не допомагав. Я була змушена приходити втомлена з роботи, готувати їсти, прибирати та допомагати дитині вчити уроки, а він просто дивився телевізора.

Перші кілька місяців я ні словом про це не обмовилась, бо розуміла, що звільнення з роботи для нього було важким і йому потрібен час, щоб знайти щось нове, але тепер він просто звик до такого способу життя. Єдине, що він робив, — це інколи їздив до своєї мами у село допомагати, а потім привозив чогось смачного та корисного.

trubyna.org.ua

Але я це й життям не можу назвати. У нас же й син підростає, треба йому на навчання щось відкласти, а у нас просто не має з чого.

Власне, спокійно жити, після його від’їзду, мені не давали свекруха та його сестра. У селі, окрім свекрухи зі свекром, жила сім’я сестри з двома дітьми, тому Ігоря на постійне проживання туди було просто нікуди вмістити. Тим паче він не працював, і коли влітку з нього була б хоч якась користь, то взимку його годували б просто так.

Якби вони мене не вмовляли пробачити чоловікові й повторювали, що він готовий йти на будь-яку роботу, я не вірила їм. Попри їхні дзвінки мені жити стало легше. Я купую менше продуктів, менше готую та рідше прибираю у вітальні, де завжди після нього було багато крихт від їжі.

Свекруха навіть готова давати мені половину своєї пенсії, доки чоловік роботи не знайде і я б рада його пробачити, якщо все справді зміниться, та річ у тім, що за весь час від жодного разу сам мені не зателефонував, не попросив пробачення та не сказав ні слова про майбутні зміни.

Чи можна мені й справді вірити у його зміни, чи це просто маніпуляція його родини, бо він їм «незручний»?

Оцініть статтю
Дюшес
Спакувала його речі й сказала їхати якнайдалі, бо більше не могла жити з чоловіком, що не вміє нічого, окрім, як лежати на дивані!