Спека. Катерина
Денис і Лідія побралися лише через два роки після знайомства.
Йшли до свого щастя вони дуже обережно, ніби босоніж по битому склу, зважуючи кожен крок і слово. Це легко зрозуміти: у їхньому житті вже траплялось розчарування в почуттях і швидкоплинних захопленнях, тому тепер вони намагались розібратись, що саме отримали у нагороду за пережиті втрати. Чи варто довіритися цьому новому, такому крихкому, відчуттю?
Галина Іванівна, мама Дениса, теж мовчала. Не хотіла наврочити щастя сина, котрий наче розквіт розправились плечі, очі засяяли, а на побачення Денис виряджався так, ніби от-от піде у РАЦС.
З Лідою Денис познайомив маму майже одразу. І Галина Іванівна з насторогою придивлялась до Ліди, але не знаходила нічого, що хоч віддалено нагадувало колишню дівчину сина Марину. Навіть переїжджати до Дениса Ліда категорично відмовилась.
Денисе, не треба. Марія Андріївна не зрозуміє. Я дуже ціную її думку. Вона мила жінка, багато мені допомогла, а ще хворіє. Потрібна їй підтримка. Давай поки все залишимо, як є. Куди нам поспішати?
Довелось Денису погодитися. Але це їхнім стосункам не заважало, ба більше сяючий «букетно-цукерковий» період дозволив їм дізнатися одне про одного значно більше.
До Галини Іванівни Ліда перебралась незадовго до весілля, й то вимушено. Привід був сумний не стало Марії Андріївни.
Вона давно вже скаржилася на серце. Ліда водила її по лікарях, забирала хатні справи на себе, допомагала як могла, але це дало лише відстрочку. Одного вечора, повернувшись з роботи, Лідія знайшла Марію Андріївну в садовій альтанці вона тримала в руках листа від онука. Ліда двічі покликала її, і лише підійшовши ближче, побачила, що жінка не дихає
Швидка приїхала миттєво, та було надто пізно. Ліда поплакала наодинці, пригадуючи вечори, проведені разом з Марією Андріївною біля Дніпра, варіння варення у маленькій літній кухоньці, пісні. Згадуючи, як без зайвих питань, коли іншого варіанту не було, Марія Андріївна прийняла її у дім.
Дякую, шепотіла Ліда, віддаючи шану тій, котра першою відкрила їй двері та серце.
Сини Марії Андріївни приїхали вже наступного дня. Старший, відкормившись від канцелярських клопотів, покликав Ліду для розмови.
Мама хотіла, щоб частина будинку залишилась тобі. Щоб ти тут жила і наглядала за господарством, бо ми з братом повертатись не збираємося. Заповіт є. І ми не проти, якщо ти погодишся. Без тебе мама була б сама
Не можу, хлопці, заперечила Ліда. Це ваш дім. Догляду треба допоможу. Але майно має бути вашим. Ваша мама дуже вас любила.
Знаю
На тому й порозумілись. Ліда винайняла господарів, які погодилися доглядати подвіря постійно, і підтримувала стосунки із сімями синів, коли ті приїздили на літо.
Саме одна з невісток допомогла Ліді, коли після весілля вона опинилась у лікарні.
Позаматкова вагітність. Треба зайнятись здоров’ям! прозвучав вердикт лікаря. Добре, що мама була поруч! Інакше все могло закінчитися погано!
Це моя свекруха… Але по суті Ви праві. Мама…
Гаразд. У Вас раніше були проблеми?
Так
Якщо плануєте стати мамою треба серйозно обстежитись і усунути причини. Інакше єдина можливість це ЕКО.
Я зрозуміла…
Ліда не плакала. Сльози залишила «на потім». Головне вирішити, що робити далі. Вона дуже хотіла з Денисом дітей. Ця мрія часом ставала навязливою.
Зупинила її Галина Іванівна.
Лідо, поговоримо? звернулась вона ввечері, коли Денис був у відрядженні.
Денис і Ліда тоді вже жили окремо. Майже одразу по весіллю придбали затишну квартиру, на яку Денис заробив уже сам. Справи йшли добре, Галина Іванівна навіть задумалась про власний міні-готель.
Батьки Ліди теж хотіли допомогти, тепер відносини з ними налагодились, але Денис твердо сказав «ні».
Лідонько, ми самі впораємось. Батька й маму радо вітаю, але житло для жінки моя турбота.
Ліда лише обережно поговорила з татом, і той стиснув зятеві руку.
Молодець! Гідний син!
Рішенням сина Галина Іванівна пишалась. Як і бажанням не зволікати з народженням дітей.
Але помічаючи тривогу в погляді Дениса і метання невістки по клініках, вирішила втрутитись:
Лідо, не бійся, я все бачу щось тебе гризе!
Мамо, якщо я не зможу мати дітей, мені доведеться піти від Дениса. Жити з жінкою без дітей це ж для нього трагедія
Зовсім ні, Лідо! Завдяки тобі він знову почав жити по-справжньому. А діти не єдине щастя у шлюбі. Я теж мало не пішла від чоловіка, бо довго не було дітей. Думала він тримається за мене тільки через спадкоємця. Прожили окремо майже рік. Ледь не зруйнували все, а щастя було поруч! Олег народився, коли я вже й не сподівалась
Дай Боже, щоб і мене так потішила доля зітхнула Ліда.
Чому не подзвониш до Світлани невістки Марії Андріївни? Вона хороша лікарка!
Ліда підстрибнула.
Точно, як могла забути! Обовязково!
І вже за тиждень летіла до Харкова на обстеження. Там її чекали.
Ще через рік в них народилися двійнята.
Щастя вільно увійшло в дім Дениса та Ліди і залишилося там назавжди.
Пізніше Ліда стала мамою ще й чарівній дівчинці, яку вони удочерили. Так вирішили обидва, знаючи, що більше народити дітей Ліда не зможе. Довго не могли наважитися, але життя підготувало свій сюрприз: колишня однокласниця Дениса, Ірина, тяжко захворіла. Новину приніс друг Арсен.
Біда з Іркою Збираємо кошти, щоб відправити її у Львів, там, може, допоможуть.
Я зрозумів.
Денис переказав кругленьку суму. Через кілька днів Ірина поїхала до лікарні, а Галина Іванівна супроводжувала її. У Ірини, крім маленької доньки та старої бабусі, нікого не було.
На жаль, лікарі змогли лише трохи полегшити страждання. Ірина встигла подбати про майбутнє донечки.
З проханням взяти до родини її дочку звернулась спочатку до Галини Іванівни. Та рада прийняла пропозицію і домовилась з Денисом і Лідою.
Так у них зявилася ще й донька.
Коли всі троє дітей поселились у невеличкій квартирі, стало тісно. Діти росли, і треба було шукати більший простір.
Галина Іванівна знову втрутилася:
Денисе, є ж наші заощадження! Купіть з Лідою щось більше!
Мамо, а твоя мрія щодо готелю?
Ось моя мрія, усміхнулася вона, обіймаючи онуків. Я хочу бачити, як вони ростуть. Шукайте квартиру простору, щоб у кожного була своя кімнатка!
Знайшовся просторий світлий дім. Діти гасали кімнатами, а Ліда сміялась, дивлячись, як синів навчають малечу кричати «агу» у високих стінах.
Беремо! заявив Денис.
Єдина прикрість Катерина, старша по підїзду, яка вирішила, що багатодітна сімя потребує особливої уваги з боку сусідів.
У них гості не розбереш хто! Діти босоніж гасають! Дочка завжди спить, коли Ліда виносить її гуляти. Дивно все це!
Може, ти перебільшуєш, Катю? Літо, спека дітям корисно бігати босоніж. Гості так не бешкетують же! Не пють. Чого хвилюватися? відповідали сусідки, спостерігаючи як Лідчини сини щасливо розповідають про футбольне тренування. Можна багато вигадати, а яка там правда хто знає?
От саме поки ви будете зясовувати біда вже трапиться!
Катерина була налаштована рішуче. Її, виховану в сімї партійних працівників, де дисципліна долала любов, навчали суворо: ночувати коліньми на горохові було нормальною карою. Рука матері головний інструмент виховання. На людях ідеальні, вдома синці та сльози. Як тільки зявилась можливість усі троє дітей втекли з рідної оселі й більше не спілкувалися з батьками.
Своєї сімї у Катерини не вийшло. Чоловік, із яким спробувала жити разом, програв, коли підняв руку на її собаку
Не смій! закричала Катерина й забрала собаку, пішла геть і повернулася до своєї старенької квартири від бабусі.
Бабуся була такою ж суворою, як і мати життя з нею було ще те випробування. Тому коли вона померла, Катерина навіть зітхнула з полегшенням.
Звязків у Катерини майже не залишилося, як і теплих стосунків, бо з дитинства знала, що людям не можна довіряти всі були байдужі до її болю. Їй здавалось, що чужа родина це спосіб змінити щось у світі на краще, бодай трішки.
Ліда, спостерігаючи, як сини бігають на майданчику, подивилась на годинник. Треба додому ось-ось прокинеться донька, а хлопцям треба на гуртки. Дитсадок ще будували, а поки ходили до центру розвитку і на футбол.
І тут біля підїзду вже чекала Катерина:
Знову твої діти босі по майданчику бігали?! Не можеш купити їм взуття?..
Ліда всміхнулась. Справжні бутси для футболу, що носили сини, коштували дорожче кросівок Дениса. Денис просив не економити на спортивній формі.
Що смішного?! В тебе діти! Їх треба годувати, одягати, доглядати, а ти?!
Катерина розсердилася, але Ліду це не зачепило вона мовчала й не виправдовувалась.
Мамо, дай тітці Каті водички!
Сини простягли пляшку з водою, і тут Катерині стало зле. Від спеки потемніло в очах, і вона ледь не впала зі сходів, якби Ліда її не підхопила.
Швидка приїхала швидко й забрала Катерину до лікарні. Коли та прокинулась, біля ліжка сиділа Ліда. Дітей Ліда лишила з Галиною Іванівною.
Що зі мною? ледве спитала Катерина, вимовити слова було складно.
Тихо, все добре, у Вас інсульт. Лікарі зробили все можливе. Від спеки Потрібен відпочинок. Я залишуся. Спіть, я поряд.
Ліда і справді не пішла вона знала від сусідів, що жінка ця зовсім самотня, чужа у місті й у житті.
Чому? стиха запитала Катерина.
Бо так треба. Людині погано залишатися на самоті. Я знаю.
Звідки?
Встигла й сама поскуштувати самотності. Але не переживайте у Вас тепер буде інакше.
Як?
Думаєте, покину? Навіть не сподівайтесь! Ви спостерігали за мною тепер моя черга!
Сльози на очах Катерини Ліда не помітила. Важливим було інше: тепер у Катерини не було злості, тільки звичайна старість і велика втома. Ліді було боляче від думки, що людина, яка зростила такі прекрасні троянди, не може бути злою по-справжньому.
Два роки потому.
Ой, Лідо, не розумію, як ти з ними справляєшся! Дочка спокійна, а хлопці ще ті бешкетники! Катерина, сидячи на лавочці біля майданчика, доглядала за молодшою.
Тьотю Катю, це ще нічого! У Арсена четверо! Як збираються хоч бери й тікай з дому! Дружина каже: «Дай, Боже, пятим буде не хлопець».
Вже знають кого чекають?
Ні, ховається! сміється Ліда. Арсен каже: готовий до будь-яких сюрпризів.
Господи, яка спека! зітхнула Катерина і приклала долоню до чола. Скажи ти щаслива?
Ліда замислилась.
Що для щастя потрібно? Щоб рідні були поруч? Є. Здоровя? Є. Щасливі діти? Виходить, все ж щастя і є.
Так.
Ліда посміхнулася, і Катерина вкотре здивувалася, як ця посмішка змінює все навколо.
І навіть спекотне літо на мить здалося не такою нав’язливою, наче свіже подих пройшов містом.
