«Серцю не накажеш» саме так говорять усі закохані, пояснюючи причину свого вибору. Бувши одруженою жінкою та мамою двох дітей я не розуміла цього вислову. Не розуміла поки не зустріла Давида. Він був колегою та товаришем мого чоловіка. Познайомилися ми на корпоративі.
Таких почуттів я ніколи не переживала. До цього часу думала, що кохаю свого чоловіка, але тепер зрозуміла, що помилялася. Змушуючи себе забутися про пережите, старалася навіть думки не припускати про нового знайомого. Як на зло, чоловік запросив Давида з дружиною та дітьми до нас у гості.
Я, як справжня господиня, накрила стіл, дбала про гостей, але ніяк не могла зібрати думки докупи, бо постійно думала про Давида, та крадькома поглядала на нього. Він же у відповідь цілий вечір розмовляв зі мною, допомагав на кухні, хвалив приготовлені страви. Ми обмінювалися неоднозначними поглядами і я зрозуміла, що ці заборонені почуття взаємні.
Спершу ми таємно переписувалися. Це були невинні повідомлення про все на світі й водночас про потаємне. Потім почали таємно зустрічатися. Кохання взяло гору над нами, позбавивши здорового глузду, ми стали коханцями. Чоловікові я брехала, що ночую у подруги або у мами, бо вона погано себе почуває. Потім бігла на зустріч зі своїм коханим, адже у нас є лише ніч, щоб насолодитися один одним.
Одного разу Давид зізнався, що його дружина нас викрила. Наші спільні знайомі побачили мене з ним та про все доповіли його дружині. Саме тієї миті я зрозуміла, що настав час припиняти наші побачення.
Якби важко мені не було розлучитися із коханим, але щастя моїх дітей важливіше. Раптом і мій чоловік довідається про наш роман. Жертвувати родиною та позбавляти дітей батька я не хочу.
З Давидом ми не бачилися уже декілька місяців. Мені дуже важко пережити нашу розлуку. Я часто плачу ночами та зовсім втратила апетит. Не знаю чи правильне рішення ми прийняли свого часу. Я не можу перестати думати про нього. Якщо наші стосунки були гріховними, то навіщо тоді доля звела нас разом?
