Мій чоловік постійно пропадав на роботі. Тому наш син Михайло ріс без батьківської уваги. Я старалася замінити йому обох батьків, але виходило недуже. Син став проблемним підлітком. Прогулював уроки, допізна затримувався на вулиці, зв’язався з поганою компанією. Щоб уберегти його від страшних помилок відправила на навчання в суворовське училище.
Мій син отримав шанс на щасливе майбутнє, а я втратила його довіру. Коли він випустився звідти наші стосунки стали напруженими. Ми практично перестали спілкуватися. Чоловік мене покинув й переїхав жити до нової дружини. Я залишилася сама.
На вихідних їздила в село до матері. Допомагала старенькій по господарству. Саджала город, годувала курей. Влітку робила закрутки. Це допомагало мені відволіктися від проблем із сином. Михайло перший пішов на примирення. Познайомив зі своєю дівчиною. Мар’яна мені не сподобалася. Була у ній якась хитринка та не щирість. Сину нічого про це не сказала. Якщо йому добре з цією дівчино, значить і мені добре.
Зовсім скоро вони одружилися. Щоб діти мали власний куточок, залишила їм свою квартиру, а сама переїхала у село до матері. Спершу син з невісткою допомагали, приїжджали в гості. Та коли почули, що я не збираюся переписувати на них свою квартиру – забули до нас дорогу.
Тобто наше примирення мало корисні цілі. Син чи його дружина робили все заради майна. Мені було прикро усвідомлювати, що власна дитина спілкується зі мною не просто так.
З роками я не молодію. Справлятися самій з усіма справами важко, а допомоги ні від кого не діждешся. Сподіваюся, що Михайло одумається та згадає, кому завдячує своїм безтурботним життям.
