З Іллею ми почали зустрічатися ще коли я ходила в 11 клас. Він був моїм однолітком, проте жили ми в різних містах. Зустрілися ми випадково – на олімпіаді. Там познайомилися, обмінялися контактами й через місяць уже були хлопцем і дівчиною. Після закінчення школи я подалася за коханим, тому обирала не ту спеціальність, що хотіла, а ту – що обирав хлопець.
Коли ми перейшли на другий курс Ілля запропонував мені переїхати жити до нього. Жив він не сам, а з батьками. Мене радо прийняли у його родині. Ніхто ні з ким не сварився, але й особливих прав у цьому домі в нас не було.
Після інституту ми разом влаштувалися на роботу. Тепер у нас з’явилися власні кошти, щоб орендувати житло, але Ілля був проти. «Нащо витрачати зароблену копійку на чужих людей, якщо нам і тут добре». Я з хлопцем не сперечалася, робила те, що мені скажуть.
Згодом Ілля отримав підвищення, у нього була гарна заробітна платня й ми наважилися на дитинку. Уже через місяць я дізналася, що вагітна. Сповістила цю прекрасну новину майбутньому тату і наступного ж дня ми розписалися.
Працювала я ще не довго. Через чотири місяці пішла в декрет. Чоловік добре заробляв, тож за гроші ми могли не хвилюватися. Зовсім скоро у нашій маленькій родині з’явилося поповнення. Я народила первістка, сина Олексу. Перший час з дитиною було дуже важко. Я старалася з усім впоратися самостійно. Ілля не допомагав, тому що допізна був на роботі. На мені ж, окрім дитини, був дім. Прибрати, зварити їжу на всіх членів родини, перемити посуд, випрати одяг, все поскладати й рознести по кімнатах. Це все паралельно з турботою про маленьку дитину.
А тут ще й чоловік почав сварити через те, що витрачаю багато грошей. Я стала звітувати за кожну потрачену копійку. Звідки така жадібність я не розуміла, адже знала скільки він заробляє. Пізніше виявилося, що вся ця економія пов’язана з покупкою власного житла. Оскільки нас уже троє, ми стали дорослішими й відповідальнішими, то й жити мусимо окремо. Спершу я навіть зраділа, що ми переїдемо у власне житло. Нарешті я зможу відчути себе господинею у своєму домі. Мої радощі перервав Ілля, який сказав, що оформить куплену квартиру на матір, щоб убезпечити своє майбутнє.
Тобто, якщо у нас не складеться життя й ми розлучимося, то я не зможу претендувати на житло, адже це буде власність моєї свекрухи. Сказати, що я була шокована – нічого не сказати. Я народила дитину чоловіку, який не впевнений у нашому майбутньому. Навіщо тоді було зустрічатися, одружуватися, ставати батьками? Свекруха й свекор підтримали сина у цьому рішенні. Мені ж заявили: якщо я хочу мати права на частину квартири, то мушу заплатити частину коштів. Тільки де я їх візьму, якщо сиджу в декретній відпустці?
