Сперше кава, потім ти
Оленко, уяви, я придумав! Сашко влетів у кухню з очима, як у фаната на концерті. Стартап. Надзвичайна ідея! Платформа для доставки всього від шкарпеток до шаурми!
Це вже є, ліниво промовила Олена, помішуючи вівсянку.
Але в нас буде інше! він драматично ткнув пальцем у стелю. Розумна доставка зі штучним інтелектом! Алгоритм сам передбачатиме, що тобі потрібно, і привезе ще до того, як ти замовиш!
Тобто вгадуватиме бажання?
Саме так! Це революція.
І де ти це збираєшся робити?
Ну поки що вдома. Початковий етап. Коворкінг на кухні, так би мовити.
Сашку. У мене теж є «коворкінг». Він називається «робота». І в мене дедлайн.
Люба, ми один одному не завадимо. Я вже покликав хлопців вони в темі. Буде супер!
«Хлопці» виявилися чотирма.
Наступного дня о 9:00 Олена вийшла на кухню і зніміла.
За столом сиділи троє хлопаків і одна дівчина у худі з написом «Я фрілансер, а ти хто?». Кава пахла, як на фестивалі баристів, ноути зайняли весь стіл, а на холодильнику висіла діаграма «Ріст гіпотез від мінусу до мрії».
Доброго ранку! сказав один із бородатих.
Я тут живу, відповіла Олена.
Круто! Ми теж. Ну, майже, підморгнув Сашко. Знайомся, це Вадим, Тарас, Соломія й Артем. Вони основа нашої команди!
Надовго?
Поки не злетимо.
А якщо не злетите?
«Якщо» не буває. Тільки «коли».
Олена наливала собі каву, але виявилося, що в кавомашину хтось засипав матчу. У чайнику плавала чиясь бомбочка для ванни судячи з запаху, мандарин і тривога. Молока не було. Зате стояла банка кокосового.
Вона повернулася у спальню й замкнула двері.
Робочий день починається пробурмотіла вона. У пеклі.
Наступного дня Олена відкрила ноут і натягнула навушники. Через хвилину стук у двері.
Оленко, ти не бачила зарядку від Мака?
Ні.
А ти можеш трохи тихіше стукати по клавіатурі? У нас брейншторм.
Це клавіатура. Вона для цього й призначена.
Ну просто ми зараз намагаємося придумати, як монетизувати гіпотезу про доставку сирників до сніданку.
До сніданку? А зараз що?
Підготовчий етап!
Через тиждень Олена відчула, що її дім тепер коворкінг, а вона непроханий гість.
Соломія сушила свою білизну у залі. Вадим без питань змінював налаштування роутера. Артем проводив зуми з клієнтами прямо на кухні. А Сашко був у захваті:
Ми на межі прориву! Нам потрібно лише кілька кейсів і трохи реклами!
І особистий простір. Трохи. Зовсім крихітку, сказала Олена, наливаючи каву зі своєї чашки, у яку тепер хтось сипав чіа.
Ти просто не звикла до творчої енергії!
Я звикла до тиші. І до того, щоб мій дім був моїм. А не офісом з мятою офісною річчю і однією зарядкою на всіх.
Коли у пятницю Соломія зайшла у душ з телефоном і вела зум на фоні плитки, Олена вирішила: час діяти.
Сперше невинно.
Вона «випадково» натиснула кнопку Wi-Fi-роутера. Через пять хвилин до неї постукав Вадим:
У тебе інтернет працює?
Ні, схоже, у провайдера збій.
Саме зараз? У нас презентація!
Буває. Може, всесвіт проти.
Наступного дня Олена змінила пароль від Wi-Fi. Назва мережі стала «Тиша_і_спокій». Сашко у паніці бігав із ноутом:
Хто змінив? Це саботаж!
А може, знак?
Оленко, у нас була зустріч із інвестором! Він не зміг зайти у наш Zoom!
Може, тому що ви у вітальні, а не в офісі?
Це дім мрії, а не офіс!
Тоді чому я в ньому, як орендар?
У понеділок сталося велике у Сашка зірвався контракт. Інвестор «не відчув професійного підходу», особливо після того, як із ванної на задньому плані вийшла Соломія у рушнику й крикнула: «Хто вкрав мій шампунь?!»
Сашко увійшовСашко замовк, подивився на Олену, а потім розсміявся: «Гаразд, мабуть, інвестор просто не готовий до нашої справжньої креативності але зате ми точно знаємо, хто в нас головний по шампуням».
