Я працюю в магазині продавцем. Хочу розповісти одну історію про сусіда, з яким живемо по сусідству багато років. Андрій одружився відразу після армії. Дружина молода, тільки після школи, і незабаром народився син. Подружнє життя починали, як то кажуть, з нуля. Допомоги від батьків не мали, тому все самі. Починаючи з ложок, мисок, і закінчуючи господарством.
Одного разу, коли була моя зміна працювати, Андрій із сином зайшли до магазину. Малий дивився на шоколадку, не відводячи очей. Я простягнула одну, і говорю, що бери, тато заплатить. Хлопчик зиркав очима то на тата, то на шоколадку. Видно було, що хоче, але боїться брати без дозволу батька. Андрій набрав по списку все, що написала дружина, і ще я додала плату за шоколад, сказала, що віддала хлопчику. Чоловік змінився в обличчі, і прошипів, що наступного разу я сама буду платити. Мене здивувало таке відношення до сина, адже солодощі люблять усі діти.
Від тих пір я почала помічати, що дійсно лишньої копійки Андрій не витратить. Хлопчик солодощі бачив тільки тоді, коли його пригощали. Дома я обурювалась, що дитині відмовляють в усьому, але говорити сусіду,- тільки сваритись. Андрій завжди, і в усьому шукав де вигідно купити, але якщо щось продавав, то обов’язково по найдорожчій ціні.
В нашій сім’ї все було по іншому. Смачненьке в першу чергу дівчаткам (у мене дві донечки), кошти не жаліли для них. Якщо у мене просили якусь річ, мені соромно продавати, віддавала просто так. Якщо треба щось купити, то брали за ціну, яка є, не торгувалась. Особливо не економили на продуктах для дітей. З роками особливих статків ми не нажили, на життя вистачає, і добре.
В Андрія все навпаки. З роками вони нажили немалі статки. Спочатку купили машину, потім ремонт у квартирі, потім потихеньку розкрутив бізнес. При цьому, він жодного разу не брав кредитів, не позичав у людей. Все копійка до копієчки, відмовляючи дитині й дружині в чомусь, що хочеться для душі. Наразі вони, як і раніше живуть дуже скромно, хоча бізнес дає немалий прибуток. Дружина не обурюється, мабуть, звикла до скромного життя. Навіщо збирати кошти, коли не можна тратити.
Ми з чоловіком говорили на тему дбайливості. Але так, як живуть сусіди, відмовляючи собі в усьому, для нас це неприпустимо. Можливо ми не праві? Як ви гадаєте?