Нещодавно моя свекруха загорілась бажанням придбати дачу. У мене ж в селі неподалік нашого міста є невеличка хатинка, що заповіла мені бабуся. Та я от не планувала робити з нього дачу.
Мені хотілося перебудувати там все і через декілька років з’їхати туди назавжди. Адже квартиру можна буде здавати і отримувати з цього непогані гроші. Та чоловік вмовив мене подарувати його мамі той будинок, щоб вона облаштовувала його під дачу.
Ну, я ж вирішила, що можна зробити таку справу. Але переписувати на неї хату, звичайно ж, я не буду. Та і робити цього нема сенсу, адже в разі чого все одно воно перейде нам у спадок. Тому дозволила я Ірині Василівні переїхати у село.
Просто все життя вона розповідала всім, як мріє зробити свою теплицю, квітник. Така вже у неї слабкість до різних квіточок, рослин. Та й постійно скаржилась, що прямо задихається у місті, не вистачає чистого повітря.
Та от не встигла свекруха переїхати в село як все пішло не по плану. Всі її рослини посохли, а деякі взагалі не посходили. Я вирішила поговорити з нею щодо цього. Адже прекрасно розуміла, що так сталося, бо не було належного догляду.
Коли я приїхала, то побачила, що Ірина Василівна все ж таки не справляється. Ніякого квітника, теплиць, огороду, саду там і близько не було. Я була обурена, тому що можна сказати, пожертвувала своєю мрією облаштувати гарний будиночок заради того, щоб вона зреалізувала свої плани. А зараз бачу повну розруху тут.
В цей день то свекруха і зібрала свої речі, поїхала в місто. Тепер я твердо вирішила, що буду перетворювати хату в селі в дім своєї мрії. Та от зараз я стала ворогом для своєї свекрухи, нібито спочатку подарувала, а потім забрала назад.
