Аліна поверталась маршруткою від батьків, яких провідала, приїхавши в місто. А зараз їхала до подруги на зустріч з ночівлею. Раптом, серед пасажирів, що зайшли до маршрутки, був він. Лев.
Аліна ледве-ледве пройшла ближче до чоловіка, похлопала його по плечі та почала розмову:
– Привіт, Леве! Це ж я, Аліна. Чи не впізнаєш вже мене? – кокетливо говорила вона. – А ти який був п’ять років тому, таким і залишився. Такий же красень.
– Привіт… Аліно. Як я міг не впізнати тебе? А ти якими дорогами сюди?
– Та от, повернулась в місто, щоб батьків провідати. Та й до подруги зараз їду. А ти як? Вже одружився? Чи може навіть дітей маєш? Стільки часу пройшло…
– Ось і моя зупинка. Мені час. Бувай.
Аліна була здивована, адже не так вона собі уявляла їхню зустріч. Звісно, основною причиною її приїзду в рідне місто було бажання провідати батьків та зустрітись з подругою, але вона також сподівалась зустрітися з Левом.
Вона не могла повірити, що цей холодний та байдужий до неї зараз чоловік, колись зізнавався їй в коханні до самої домовини та переконував Аліну, що жити без не ї не може. Сподівалась, що Лев досі кохає її, а ту зраду пробачив, бо ж то було так, дурощі. Але видно що ні.
Так хотіла з ним побачитись, а в підсумку що? А в підсумку побачила випадково і все. Сподівалась, що може знову все в них почнеться, адже з Левом Аліна собі ні в чому не відмовляла, а зараз доводиться багато працювати, щоб добре жити.
Тим часом Лев, який вийшов на три зупинки раніше, розумів, що хоч і переконував себе в тому, що пробачив зрадницю, але досі не може її бачити і чути. Відкривається стара рана. З’являється злість та біль в грудях, який він відчував тоді. Тоді, коли Аліна не вважаючи свою зраду чимось серйозним сама із захопленням розповіла Леву про свої похожденьки.
Він радий, що зараз в нього є чудова дружина, яка допомогла йому в найважчий момент. Це справді та сама, яку йому так було необхідно знайти. А Аліна… Аліна вже давно в минулому, а єдине почуття, яке до неї залишилось – це байдужість.
