Нарешті вечір п’ятниці. На роботі був повний завал. До нас мала приїхати чергова перевірка, втретє за цей місяць, тож усі працювали у посиленому режимі. Ввечері я вже насилу припленталася додому й тільки-но впала на диван, як задзвонив телефон:
-Катрусю, привіт! У тебе є 15 хвилин на збори. Ми їдемо відриватися у новий нічний клуб.
Це була Інга, моя найкраща подруга. Чого не можливо у неї відійняти – це жаги до розваг. Так складалося, що вона і мене завжди намагалася втягнути у свої авантюри. Їхати кудись мені зовсім не хотілося, але я знала, що подруга не відчепиться, тому погодилася. Рівно через 15 хвилин Інга уже стояла на порозі моєї квартири, оцінюючи мій зовнішній вигляд:
-Так, не можу сказати, що відпад, але часу на переодягання у нас немає. Ти готова до нових завоювань? – жартівливо запитала подруга.
-Та ну тебе! Ходімо уже.
У клубі було багато відвідувачів та дуже галасливо. Я не любила гучні компанії, за те Інга відривалася по повній. Щоб перевести дух та бути наодинці, я вийшла на вулицю. Свіже повітря та нічне небо мене заспокоїли. Раптом я почула позад себе приємний чоловічий голос:
–Кажуть, коли падає зірка треба загадати бажання і воно неодмінно збудеться. У нас є ще декілька секунд, щоб встигнути.
Дійсно цієї миті почала падати зірка, але я не змогла нічого загадати, бо постійно дивилася на незнайомця, що стояв поруч. Мене просто причарували його темні карі очі. Схоже, симпатія була взаємною:
-І що ти загадав? – ніяково запитала я у хлопця.
–Знову зустрітися з тобою – чесно зізнався хлопець.
Тієї ночі я зустріла кохання всього свого життя. Хлопця звали Максим, він працював літературним редактором. Тому цілком зрозуміло звідки у нього така романтична натура. Наші стосунки розвивалися досить стрімко. Через декілька тижнів ми зізналися один одному в почуттях та стали жити разом. Одружуватися не поспішали, бо хотіли пожити для себе та й не вважали за потрібне підтверджувати наші почуття якимись офіційними папірцями.
Жили ми добре, обоє були щасливими. На роботі справи йшли добре, потреби у грошах у нас не було, бо заробляли ми багато. З часом вдалося купити спільну квартиру й саме тоді ми почали задумуватися над діточками. Нам не хотілося, щоб діти народилися не у повноцінній родині, тому після чотирьох років стосунків таки одружилися.
Час ішов, а наші спроби завагітніти закінчувалися невдачами. Через чергову низку невдач я звернулася по допомогу. У лікарні мені призначили багато аналізів, обстежень та тестів. Цілий тиждень я чекала на результати наперед налаштувавши себе на щось недобре. До лікаря йшла з важким серцем, але, як виявилося, я цілком здорова та готова до виношування й народження дитини. Тому постало питання чи все добре зі здоров’ям мого чоловіка.
Чесно кажучи, я зовсім не знала, як підійти до чоловіка з цією розмовою. Чомусь була переконана, що він не захоче навіть чути про лікарів. Та мої хвилювання були марними. Максим сам викликався піти у лікарню та перевіритися. Вже за кілька днів були готові результати обстеження. Спокійним без емоційним голосом лікар повідомив страшний діагноз – Максим не може мати дітей.
Декілька днів чоловік не просихав. Кожної ночі повертався додому п’яним та відмовлявся зі мною говорити. Я розуміла, що йому дуже важко, але він відмовлявся від будь-якої моєї допомоги. Одного вечора під час чергової суперечки Максим випалив: «Давав розлучимося! Навіщо тобі такий чоловік». Його слова, як ніж у серце, що боляче ранить шкіру. Я не збиралася розлучатися із ним через цю ваду, тому твердо повідомила про своє рішення: «Ми всиновимо дитинку від якої відмовилися батьки». Нарешті чоловік заспокоївся та перестав пити. Наші стосунки знову налагодилися та навіть стали міцнішими. Не дарма кажуть, що спільне горе зближує.
Нам не дуже хотілося, щоб люди стали поширювати плітки про нашу родину, тому на деякий час вирішили покинути місто, тим паче в обох назбиралося чимало відпускних днів. Додому ми повернулися через пів року й не самі, а з нашим милим синочком. Усі подумали, що це наша дитина. План вдався.
Син став сенсом усього нашого життя. Батьківство приносило нам величезне задоволення. Не хотілося навіть на хвилинку покидати дитину. Малюк ріс у прекрасній люблячій родині, на маючи потреби ні в чому.
Настав час охрестити дитину. Ми запросили рідних та найближчих друзів-кумів. Після церкви відправилися до ресторану в якому мало відбутися святкування, але по дорозі мені стало погано. Сильно запаморочилася голова й почало нудити. Максим дуже злякався за мене й одразу повіз до лікарні. Після огляду лікар повідомив приголомшливу й водночас радісну новину: я вагітна. Після стількох років невдалих спроб, тривалої та виснажливої процедури усиновлення, доля дарувала нам ще один шанс. Правда Максим у це не повірив. Чоловік вирішив, що я йому зрадила й почав ставитися до мене відчужено й холодно.
Я була у відчаї й не знала, що тепер робити. Все життя я кохала тільки Максима й ніколи навіть не думала про інших чоловіків. Його підозри у невірності дуже мене засмучували. Через декілька днів Максим повернувся додому з величезним букетом квітів й почав просити у мене пробачення. Виявляється він повторно здав аналізи тільки в іншій клініці й вони підтвердили, що він здоровий чоловік.
Через декілька місяців на світ з’явиться наша довгоочікувана донечка. На неї уже зачекався старший братик. Ми невимовно щасливі та раді, що зуміли пережити усі випробування та вберегти своє кохання.
