У мене є сусід Євген, ми з ним однолітки. Але ніколи не були друзями, він чомусь ще з дитинства вважав, що я йому заздрю. Я давно в же не напрошуюсь до нього в друзі, ми вже дорослі дядьки, та Євген все одно дивиться на мене скоса, наче я в нього щось заберу.
У нас у кожного є дружина, вони також не дружать, хоч і двері наших квартир поряд. Річ у тому, що Євген працює далекобійником, тож дома часто не буває. Його Оксана ніде не працює, але веде веселий та забезпечений спосіб життя. Я став помічати, що часто у сусідській квартирі чути сміх, та чоловічий голос. Сусіда точно не може бути вдома, то може хто з родичів. Але тонкі стіни дали нам зрозуміти, що то не родич, а коханець нашої сусідки. Навіть жаль мені стало Євгена, просто по чоловічому. А сусідка розійшлася не на жарт, навіть майже не ховалася, він серед дня приходив.
Коли Євген повернувся з рейсу, вирішив я йому очі відкрити, все ж таки все життя живемо поряд. Та краще б я його не чіпав.
– Ти просто заздриш, що моя дружина краща за твою. А ще те, що моя може собі дозволити вдома сидіти, а твоя змушена працювати, бо ж чоловік невдаха.
Я не став сперечатися, як він такий олень, то нехай так і живе. Та приблизно через місяць, сусід не очікувано повернувся з рейсу. Я саме з ранку виносив сміття, квартиру не закривав, просто прихилив двері, ми ж на першому поверсі. Повертаюся, вибігає скажений Євген: «Де він?» кричить. Я просто пожав плечем і пішов додому.
Заходжу, а там картина, моя дружина стоїть і сусідчин кавалер в одних трусах. Я геть онімів.
– Слухай будь другом, ми ж майже сусіди, позич штани й футболку, а то я свої не встиг забрати.
Після того ми з дружиною довго реготали, та зрештою допомогли горе-коханцю, якого ледь не спіймав чоловік.
