Зіпсовані гени
Олена зайшла в квартиру, поставила важкі пакети на підлогу й голосно зітхнула.
— Хтось є вдома? — гукнула у бік кімнати. — Двоє чоловіків у хаті, а сумки сама тягаю, — буркнула вона. — Їсти всі хочуть, а допомогти — нікому, — знову підвищила голос, щоб точно почули.
Роздягалася вона так само шумно, раз-по-раз зітхаючи й стогнучи. Нарешті, у дверях з’явився син.
— Візьми пакети й віднеси на кухню. Тато вдома?
Ярко підняв сумки з підлоги.
— Телевізор дивиться, — кинув через плече.
Міг би й промовчати про телевізор. Мати ж не питала, що батько робить. Але чому тільки йому діставатися матчиного настрою? Нехай і батькові перепаде.
— Чого кричиш? — У дверях постала голова сім’ї.
— Нічого. Втомилася, — відрізала Олена. — Зараз трохи відпочину й вечерю зварю. Усе сама. Хоча б макарони зварили. — Олена встромила ноги в капці й вимкнула світло у передпокої.
— Ти ж не казала. Ми б зварили, правда, Ярку? — батько, тонко відчувши початок сварки, одразу ж запросив у спільники сина.
З кухні лунали лише шелест пакетів та звук закриваючихся дверей холодильника. Ярко вирішив дотримуватися нейтралітету. Так безпечніше.
— Значить, не зварили, — зітхнула Олена. — Була б донька, сама б здогадалась, що робити. А від вас жодного толку, — пробурчала вона, пройшовши повз чоловіка на кухню.
— Олено, ти втомилася, я розумію, але навіщо на нас із Ярком зриватися? Я ж не екстрасенс, не вмію на відстані вгадувати, чи макарони варити, чи картоплю. Сказала б — ми б і зварили, і в магазин сходили. Я теж щойно з роботи прийшов, до речі, втомлений. А… — Чоловік різко рубонув повітря долонею й зник у кімнаті.
— Ось я й кажу, що вам усе треба розжувати. На дивані лежати — це інша річ, — бурчала Олена, але вже без злости, під ніс.
Скандалу вона не хотіла. На нього вже не вистачало сил. Просто не могла так одразу заспокоїтися.
— Дякую, сину, іди, уроки роби, далі я сама…
Ярко миттєво зник біля комп’ютера. Олена відчинила холодильник, похитала головою, почала перекладати продукти з полиці на полицю. Випустивши пару, заспокоїлася. Чоловіка й сина вона обожнювала, просто сьогодні шлея під хвіст потрапила. Не чоловіча справа куховарити.
Після вечері вона зібрала залишки макарон із сковороди в контейнер, додала туди котлету. Хотіла покласти ще одну, але передумала.
— Знову Яремчукам понесеш? Дивись, розбещиш, потім сама ж скарНаступного дня Олена побачила, як Соня й Ярко разом сміялися у дворі, і в її серці промайнула надія, що, можливо, саме такі прості моменти й варті того, щоб жити.
