— Світоч! Чому ти терпиш таке від нього? Ти ж не його трофей! Ти сильна, ти можеш звільнитися, — шепотіла Олеся, згорнувшись калачиком на ліжку.
Світлана важко зітхнула:
— Він мій батько. І в нього є папір з печаткою, де чітко написано: “неадекватна”. Саме тому я тут. Він не просто багач — він людина з владою. Як би я не тікала, він мене знайде. Це замкнене коло…
— Поки ти тут — давай хоч мені допоможеш. Я заплачу, все чесно. По правді, — підморгнула Олеся.
— Я б і так допомогла, — усміхнулась Світлана. — Але не відмовилась би. Гроші знадобляться, коли я вийду на волю. Мені не потрібна магія, щоб зрозуміти, що тут діється. Але для підтвердження сну — дай мені пасмо волосся.
Олеся спритним рухом дістала крихітний ножик і відрізала кілька пасм.
— Вночі все проясниться. Яке зілля тобі підклали, чому замість захисту ти отримала лише розгубленість — довідаємось.
Наступного ранку Світлана не могла знайти Олесю. Та ховалась, зникала під час процедур, уникала зустрічі.
— Чому тікаєш? — наздогнала її Світлана у саду. — Ми ж домовились!
— Ти мені не повіриш, — похмуро прошепотіла Олеся. — Подумаєш, що я казки розповідаю за гроші.
— Годі. Кажи, що бачила.
Вони зайшли в найвіддаленішу алею, і Олеся почала:
— Слухай уважно. Мені приснилось…
Тим часом Максим розтягнувся у ліжку.
— Прокидайся, ледащо! Я знайшла нову жертву.
— Дай поспати… — застогнав він.
— Виспишся потім. Ось газета. Бачиш цю жінку? Це наша майбутня здобич. Її звати Світлана. Співвласниця великої компанії, без родини, окрім… майбутнього чоловіка. Якщо все піде за планом — ним станеш ти.
— Одружуватись?! — у горлі у Макса пересохло.
— Так. Але спершу — закохай її. Ти будеш ніжним, скромним, нібито бідним, але працьовитим. Вона почне тобі допомагати, вкладатиме в твій “бізнес”.
— А потім я все спущу? І ти з’явишся?
— Так, коханий, — Мар’яна пестила його по голові. — А коли вона погодиться на обряд, думаючи, що допомагає тобі — я підкину їй порчу. Демон з’їсть її розум. Потім — “нещасний випадок”. І вся спадщина твоя.
— Якщо вийде…
— Вийде. У нас є магія. І ти, і я.
Коли Олеся закінчила, Світлана мовчала, стиснувши губи.
— Ну, що скажеш? — не витримала Олеся.
— Скажу, що треба діяти. Спочатку виженемо демона. Потім — розплата.
— Попереджаю: якщо затягнеш, вони втечуть. Такі не чекають.
— Я готова. Допоможи мені його вигнати.
Олеся знову відрізала пасмо.
— Будь напоготові. Коли він піде, Мар’яна відчує. У тебе буде мало часу.
Вночі Світлана ледве закрила очі. Її трясло, будили, шепотіли прямо у вухо. Але вранці — все зникло. Світ став яснішим. Люди — звичайними.
— Олесю! Він пішов! — вона кинулась у кімнату подруги, але ту вже перевели в інше відділення. Щось трапилось вночі.
— Як тільки їй поліпшиться — повернеться, — пообіцяла медсестра.
Світлана не могла додзвонитись ні до Мар’яни, ні до Макса. Їхні телефони мовчали. Вони втекли. Але зараз важливіше — вийти звідси. І подякувати Олесі.
— Жива! — радісно скрикнула Світлана, коли Олеся повернулась.
— Встигла. Повернула демона назад, але ледь сама не залишилась із ним, — хрипко усміхнулась Олеся. — А у тебе як?
— Вони зникли. Я опам’ятовуюсь. Лікар каже — скоро випишуть.
— А я залишусь. Батько продовжив термін. Але ти ж приїдеш до мене?
— Звісно. А як спілкуватись?
— Ось мій спосіб, — Олеся знову дістала ножик, відрізала кісочку й подала. — Поклади під подушку — я почую.
— А помста?
— Не хочу бруднити руки. Хочу, щоб усе було по правді.
— Тоді довірся мені. Я попрошу тих, хто вище. Нехай вони розсудять, хто чого вартий.
Півроку потому
Світлана сиділа на дивані із келихом вина. В руках — папка від приватного детектива.
Мар’яна й Максим втекли. Світлана повернулася у спустілу квартиру. Гроші зникли. Все, що вона вклала в “бізнес” — розтануло.
Мар’яна звільнилась і зникла. Вони з Максом полетіли за кордон. Але ідилія швидко закінчилась. Гроші не врятували. Посварились. Поділили здобич — і розійшлись.
Мар’яна нарвалась не на того. Детектив сказав, що її знайшли… чи не знайшли. Схоже, вона на дні океану.
— Магія тебе не врятувала, Мар’яно, — прошепотіла Світлана.
А Макс? Знову вліз у афери. ПрограА потім, коли Світлана приїхала до Олесі в лісову хату, вони сміялися, пили чай з м’ятою й розповідали одне одному, як життя, нарешті, стало на їхній бік.
