**Відплата**
Соломійко, ти ж живеш настільки яскравим життям, що можна цілий фільм знімати, казала Оксана своїй подрузі та колезі, а та в відповідь сміялася:
Так, моє життя кипить, ось тільки не знаю, який кінець у цього фільму Та щось придумаю. Час заміж, мені вже двадцять вісім. Тож я працюватиму ще наполегливіше.
Ой, Соломійко, не сміши мене. Гадаю, тобі й так добре, а там відповідальність і один-єдиний чоловік, продовжувала Оксана.
А хто тобі сказав, що один-єдиний? Це ти так живеш із своїм Олегом, а у мене буде інакше.
Що ти несеш? обурилася подруга. Хіба можна бути заміжньою й мріяти про інших? Я такого не приймаю.
Ну, це ти, а це я, посміхалася Соломія своєю чарівною усмішкою.
Вона справжня красуня струнка, з гарною фігурою та загадковим поглядом. Чоловіки часто озираються їй услід. Соломія з тих жінок, які своє не впустять. Вона живе за принципом: «дають бери, бють дай здачі». Що б вона не робила, у неї завжди виходить краще й швидше. В офіс вона прийшла пізніше Оксани, але вже обігнала її по карєрі тепер подруга у її підпорядкуванні.
Чоловіків у колективі було багато. Соломія подобалася всім, навіть одруженим, але вона вирішила:
Моя мета вийти заміж, тож одружених убік, хоч серед них трапляються справжні перлини! Серед кандидатів у мене три колеги. Залишилося тільки вибрати.
Вона радилася з подругою, але та відповіла чесно:
Соломійко, не ображайся, але тут я тобі не порадниця. Думай сама й вирішуй. Не дай Боже щось піде не так я ж винуватою залишуся.
Соломія не гадала на ромашці. Вона серйозно проаналізувала, хто з трьох перспективніший, і дійшла висновку: Богдан найнадійніший, привабливий, умілий, добре заробляє, а головне у всьому її слухає.
Богдан одразу відчув, що Соломія до нього потеплішала. Він і раніше це помічав, але на шляху стояли ще Марян і Тарас. Їм теж вона дуже подобалася, і сама Соломія з ними фліртувала, а Богдан ревнував.
Мабуть, Соломія зрозуміла, що я найкращий варіант, радів він. Треба діяти швидше й зробити пропозицію.
Так і сталося. На одному з побачень Богдан подарував Соломії великий букет та маленьку коробочку з каблучкою.
Соломійко, будь моєю дружиною. Я довго думав і зрозумів із тебе вийде чудова дружина. Та й хочеться прокидатися щоранку поруч із тобою.
Я згодна, Богдане. Хоча не чекала, що ти так швидко зробиш пропозицію. Але ми ж знаємо одне одного я згодна.
Перший час жили у невеликій квартирі Соломії. Але потім чоловік запропонував:
Давай продамо цю квартиру й збудуємо великий дім. Якщо треба, візьмемо кредит. Зараз ми добре заробляємо поступово зведемо.
А де житимемо? Орендувати? запитала дружина.
Навіщо? Мій батько живе один уже три роки після смерті мами. У нього простора «трійка» місця вистачить. Він не проти, я знаю. Ну що, вирішено? Соломія погодилася.
Будівництво на купленій ділянці розпочалося, квартиру швидко продали. Переїхали до батька. Василь дуже радів. У Соломії зі свекром завжди були теплі стосунки, хоч бачилися нечасто.
Василь батько Богдана після смерті дружини жив сам. Пятдесятирічний чоловік виглядав респектабельно, «старим» його не назвеш, навіть «похилий вік» до нього ще не дуже підходив. Після першої зустрічі Соломія сказала:
Твій батько нагадує мені того актора, що в рекламі мобільного звязку знімається, і Богдан згодно засміявся.
Василь був високим, мязистим, двічі на тиждень ходив до спортзалу, з доглянутою бородою та грубим голосом. Навколо нього завжди кружляли жінки, але вдруге одружуватися він не збирався.
Звісно, свекор був радий, що син із невісткою переїхали до нього життя стало веселішим. Час минав. Лише Богдан тепер усі вільні години пропадав на будівництві, сам усе контролював, а дружина бачила його все рідше. Зате свекра щораз частіше.
І одного разу Соломія зрозуміла: Василь дивиться на неї якось особливо. Спочатку здалося, але ні. Він то обійме, то комплімент скаже, то ласкаво посміхнеться.
Оце так, промайнула в неї думка, а свекор-то в мене очей не відведе. А що, він дуже приємний чоловік. Чому б із нього щось не отримати? міркувала вона.
Коли Василь знову обійняв невістку, та не заперечила і сама не помітила, як вони опинилися близькими. Ніхто з них навіть не запитав себе:
А чи правильно я роблю?
І що головне вони не мучилися докорами сумління. Для них це було ніби саме собою зрозумілим: ну сплять, ну й що? Чому б і ні? Богдан пропадає на будівлі, інше й ночує там, особливо у вихідні хоче швидше закінчити дім. Буває, так утом
