Оригінальна українська версія з культурними адаптаціями:
Справжній чоловік
Оксана зі Святославом зустрічались два роки. Мама Оксани вже почала хвилюватись, що донька марнує з ним час, а до весілля справи так і не дійдуть. Сам Святослав казав, що поспішати нема куди, встигнуть, їм і так добре разом…
Минуло літо, з дерев обпали листя, вкривши тротуари золотим килимом, почалися дощі. І в один із сирих та пронизливих жовтневих днів Святослав раптом незграбно зробив Оксані пропозицію, подарувавши скромне маленьке кільце.
Вона обхопила його за шию і прошепотіла на вухо: «Так», а потім наділа кільце на палець і радісно вигукнула: «Так!», простягнувши вгору руки й підстрибуючи від щастя на місці.
Наступного дня вони пішли до РАГСу й, соромлячись та ніякуючи, подали заяву. Весілля призначили на середину грудня.
Оксані хотілось весілля влітку, щоб усі бачили, яка вона гарна у білій сукні. Але сперечатись із Святославом не стала. Раптом відкладе до наступного літа, а потім ще й передумає. А вона його любить і не переживе розставання.
У день весілля лютувала справжня завірюха. Вітер розкудовчив старанно укладену зачіску. Повітряна спідниця білої сукні роздувалась дзвоном, і, здавалось, чергова поривиста подія підхопить красуню-наречену й понесе далеко-далеко. На ґанку Святослав підхопив щасливу дружину й на руках доніс до машини. І ніщо — ні завірюха, ні розкудовчена зачіска — не могло зіпсувати радощі закоханих.
Перший час Оксана купалась у любові та щасті. Здавалось, так буде завжди. Ні, бували й невеличкі сварки між молодими, але вночі вони швидко мирились і любили одне одного ще сильніше.
Через рік у щасливій молодій родині народився Данилко.
Хлопчик ріс спокійним і кмітливим на радість мамі й татові. Святослав, як більшість чоловіків, мало допомагав Оксані справлятись із сином, боявся брати малюка на руки, а якщо й брав, то Данилко починав ревіти, і Оксана швидко його забирала.
«Ти вже сама з ним, у тебе краще виходить. Ось виросте, тоді й буду з ним у футбол грати. Я краще забезпечуватиму вам життя», — казав Святослав, але його зарплати ледДанилко, тепер уже дорослий чоловік, обіймаючи маму, шепнув: “Ти мене виростила – тепер моя черга дбати про тебе”.
