Настю, як можна так виховувати дівчинку? раз-у-раз допитувалася у сестри Марина. Вона ж дівчинка, а не хлопець.
Анастасія й Марина рідні сестри, обидві давно вийшли заміж, народили дітей. У Насті були донька Соломія та син, а в Марини єдина крихітка Олеся.
Сестри часто бачилися, здебільшого Марина з донечкою приїжджала в гості до Анастасії, бо у тих був свій дім у приватному секторі. Гарний, охайний двір, де можна посидіти у альтанці, а дітям погуляти. Марина ж з родиною жила в квартирі.
І, звісно ж, Марина була певна, що її Олеся розумніша, краща й талановитіша за Соломію. Дівчатка різнилися на рік, Соломія була старшою.
Настю, знов твоя Соломія на дерево залізла, ну що це таке! намагалася якось вплинути на сестру щодо виховання.
Та що тут такого? дивувалася Анастасія. Вона ж дитина, має розвиватися.
Але не по деревах же скакати! Це хлопчача справа, а не дівоча, переконувала Марина, але сестра лише посміхалася.
Дівчатка дружили. Олесі, може, й хотілося так само вільно бігати й навіть лізти на дерево, але мама пильно стежила. Нічого подібного їй не дозволялося.
Соломія ніколи не заздрила своїй двоюрідній сестрі, хоч її тітка Марина вважала, що саме Олесі варто заздрити. У дитячі та шкільні роки Соломії було байдуже. Вона жила своїм життям шустра, встигала скрізь.
Дівчинка славилася «ватажком у спідниці» не поступалася хлопцям ні в чому: лізла на дерева, билася, захищаючи себе та молодшого брата, а іноді й перелазила через паркан у чийсь город по яблука. У ляльки вона майже не грала, не цікавили її зачіски, банти чи сукні. Найбільше їй подобалося возитися з татом у гаражі розглядати гайкові ключі, болтики-гвинтики, а ще наводити там порядок.
Доню, мені не потрібен твій порядок, сміявся батько. Після нього я нічого не знайду. Краще під
