Диво під Новий рік
31 грудня. Я сьогодні зранку разів пять нагадувала Геннадію про подарунок для нашої донечки. Та й про всяк випадок ще й смс написала. Але ось вже майже одинадцята вечора, а він мені каже, що… забув. Як так можна?! Я ж усе продумала! Учора спеціально склала список, в якому навіть салат Олівє стояв на першому місці, але головне ж подарунок під ялинку для Соломійки! А чоловік мій знову проігнорував Наче не знає, як доня вірить у Миколая!
Гена стояв на порозі кухні, трохи винуватий, але спокійний такий. Мовляв, батарея для Жигуля важливіша, бо ж магазин Автозапчастини до восьмої працює. Ось він і поспішав так, що навіть мого повідомлення не побачив Я вже аж гріюся з середини. Як це, забути таке, що для дитини найголовніше?!
Ген, то батарея для твого Рябця у тебе в пріоритеті, а про донечку ти вже вдруге наплював? питаю тихо, щоб Соломійка не почула нашу сварку.
Він намагається мене обійняти, заспокоює: мовляв, нічого страшного! Завтра купить подарунок, як магазини працюватимуть Але ж які завтра магазини?! Лише АТБ відкрите буде, хіба що.
Отак наша родинна традиція збиратися разом біля ялинки, коли годинник бє північ, щоб Соломійка знайшла омріяний подарунок, цьогоріч була під загрозою. Доня ж кілька разів сьогодні зазирала під ялинку і питала:
Мамусю, а Миколай вже приносив подарунок? А у Віктора з сусіднього підїзду зявився велосипед торік. Я, може, і ролики би хотіла, але й на котика не образилась би
Я саме просила Гену купити донечці ролики, все ж та мрія від листопада не дає їй спокою.
Я вже ледь не розплакалася, дорізаючи салат. Краще би сама все робила, думаю. На чоловіка надіялася і намарно.
Після восьмої, коли Гена повернувся, я ще сподівалася, що він зробив сюрприз і подарунок десь сховав. Але завершила салат, спитала його натяком а у відповідь пусто. Все, гаплик. Свято під загрозою.
Може, я поговорю з Соломійкою, запропонував чоловік. Може, вона зрозуміє
А що їй казати? Що в її тата провали в памяті у 35? Чи що акумулятор для Жигуля важливіший, ніж дитячі мрії?
Я вже навіть вирішила план “Б”: покладу під ялинку конверт із 800 гривнями та підпишу Соломійці на ролики. Не те, але хоч щось.
Коли ми вже всі сіли за стіл, у двері постукали. Я здивована гостей я не кликала, та й Гена кивнув, що не чекає нікого. Пішов відкривати, а я попросила налити квасу доні в стакан.
Несподівано перед Геною стояв незнайомий чоловік з рудою бородою в поношеній червоній куртці. Наш Миколай так не виглядає радше безхатченко. Запах від нього був відповідний Гена вже хотів відправити його далі, але чоловік дістав з-під куртки білосніжне пухнасте кошеня:
Я його знайшов у підїзді. Не Ваш?
Гена здивувався, одразу відхрестився: мовляв, тварин у нас ніколи не було. А чоловік ще й попросив взяти його: Дівчинці точно сподобається.
Гена вже хотів відправити їх обох, але коли почув, що кошеня чоловік понесе на смітник, щось у ньому щемнуло. Він схопив кошеня:
Давайте сюди. Не треба його викидати!
Чоловік подякував, пояснив, що у підвалі залишити не може женуть. У коробці на смітнику хоч трохи затишніше Але я знаю, що Гена раніше ніколи не переймався нічим схожим. А тут змяк неочікувано.
А я й не підозрювала нічого! Дочка чекала на подарунок, чоловік довго не повертався на кухню Коли зявився, то навіть жартував, що сусід із пятого поверху порадитись прийшов щодо машини. Попросив лише кілька хвилин і побіг кудись.
Зрештою, Гарна на вигляд білява кішечка заховалася у шафі у вітальні.
Північ. Всі вигуки з вулиці, салюти, той самий дурнуватий телевізор із Олею Поляковою. Соломійка скочила в кімнату шукає свій подарунок. Я нахилилась до шафи треба бодай конверт із грошима покласти. Але доня вже кричить від захвату:
Мамо, тату! Дивіться! Миколай мені приніс кошеня! Я його назву Сніжком!
Сльози на очах. Дочка щаслива, обіймає кошеня так ніжно…
Я повернулась до чоловіка і шепочу: То ти все ж таки зробив диво?. Він киває, каже розповість усе згодом.
Ми з Геною огорнулись ковдрою щастя разом із донечкою. Все склалося, як у казці.
***
Пізніше Гена тихенько вийшов надвір. Там, на лавочці, біля нашого підїзду, сиділи двоє безхатченків. Виявляється, той рудий знайшов у підвалі чотирьох кошенят і зрозумів, що всі вони заслуговують на дім. Договорились так: віддати тільки тому, хто справді не зможе пройти повз і не врятувати.
Гена вийшов до них із пакетом різної їжі та пляшкою шампанського щоб святкувати, як люди. Запропонував занести їм святковий стіл у гараж, щоб не мерзли в підвалі. Можливо, зможу завтра чимось допомогти, пообіцяв.
Хто скажеш, не диво це? Такий Новий рік я запамятаю надовго: солодка вишня на торті білосніжний клубок, Сніжок, у маленьких рученятах моєї Соломійки.
Ось і вірю знову, що дива існують, особливо тоді, коли дуже треба.
