— Чого вона вдома сидить і абсолютно нічого не робить? Я, коли була в її стані, могла і господарку обійти, і вдома лад завжди був. А вона весь день лежить на дивані й скиглить, як їй тяжко. Так, ніби більш ніхто ніколи вагітний не ходив, лиш вона така особлива.
— Та я їй вже казав, щоб піднялася трохи з ліжка. Вона роботу лишила, бо вже термін підійшов. Ну я це розумію. Але ж можна цей час чимось іншим зайнятися. Наприклад приготувати щось своєму коханому чоловікові. Хіба так важко?
Я сиділа в сусідній кімнаті й слухала цю розмову чоловіка й свекрухи. Вони навіть і не старалися говорити тихіше. А мені не важко було, зовсім. Я і готувала, і прибирала, робила все по дому так, як і до вагітності. Як вміла.
Але вже другий місяць, як я звільнилася з роботи й засіла вдома. Останні місяці вагітності виявилися для мене надто тяжкі й непередбачувані. І в фізичному, і в моральному плані. Мене охоплювала паніка і я не могла з собою нічого вдіяти. Мене лякало те, що буде після народження дитини, наскільки зміниться моє життя. Я ніби потихеньку сходила з глузду. А вдома ніхто цього розуміти не хотів, а свекруха казала не вигадувати всякий дурниць.
За ці два місяці вона стала ледь не жити у нашому домі. Не можу сказати, що ми не ладили. Радше, я ігнорувала всі її гострі словечка у свою сторону, всі її дії, те, як вона синові жалілася на мене. Постійно жалілася. Яка ж я погана була з її слів. Нічого не вмію, лінива і головне, “мовчу, як та риба”. Бачте, не відповідаю на її образи.
Моїх батьків позбавили батьківських прав. Мене виховала бабуся, яке любила мене та оберігала. Я це розповідаю до того, що, свекруха жодного разу не опустила шансу сказати:
— Хто так суп варить, це що, для свиней? Ану відійди хутко, сина мені потравити хочеш? Тебе мама зовсім нічого не навчила!?
Але я і ігнорувала. Схоже, їй це не подобалося, бо вона після цього ще більше намагалася мене якось словесно зачепити. Чому? А я не знаю. Навіщо дорослій жінці знущатися наді мною? Я досі не маю відповіді на це питання. Проте одного дня у мене увірвався терпець. А цьому передували певні обставини.
Коли свекруха дізналася про мою вагітність, ніби з розуму зійшла. Стала приносити всякий мотлох мені й казала, що це для майбутнього малюка. Вона, по-перше, чомусь була певна, що це буде хлопчик. Приносила старі, ще совкові пелюшки зі старих простирадл. Це ще від мого чоловіка залишилося вочевидь. Гора заплямлених і зношених речей, в які я б ніколи не одягла свою дитину. Я намагалася якось лагідніше пояснити цій жінці, що зараз інший час. Зараз все це є в магазинах і я не буду дитину вдягати в те, що вона принесла. На що свекруха починала кричати, що ті речі, які вона принесла — якісні. Мовляв, таких в магазині не купиш. Бо зараз усе хімічне й синтетичне.
А потім вона притягла пакет зі старими іграшками — брудними й поламаними. Сказала, що я маю бути вдячна, що вона мені так допомагає. Але це була не поміч. Свекруха робила таким чином порядок у своєму домі, зносила до нас весь непотріб, що в неї залежався і кричала, що це — подарунки для малюка.
Невідомо звідки вона це все витягла! Я не витримала і сказала їй все, що думаю про ці “дарунки”. Потім ще додала, що мені потрібно тепер це все збирати та тягнути до смітника, бо своїй дитині я точно не дам цим гратися і не буду одягати її у це лахміття!
Мої слова почув чоловік, який повернувся з роботи. Він гримнув на мене, чому я таким тоном розмовляють з його мамою.
Я перепросила за свої слова, адже справді перегнула палку. Не стримала емоцій ось мене і понесло. Але свекруха заявила, що мені цього не пробачить і стала вимагати у свого синочка, щоб виставив мене за двері. І він це зробив. А перед цим заявив, що подає на розлучення, бо я не поважаю його маму.
Ось так я залишилася на вулиці, хоча мені от-от народжувати. І за що? За те що сказала правду, яка не до вподоби свекрусі.
Поки що я знайшла прихисток у свого брата. Він дав мені кімнату, де я можу жити. Але це ж теж не на постійній основі. В брата є своя сім’я і я з дитиною аж ніяк туди не вписуюся.
Що буде далі, не знаю. Чоловік назад не кличе, не дзвонить. А я й не збираюся повертатися. Адже він зробив свій вибір. Хай в них з матусею буде на совісті те, що вони маму з дитиною в животі вигнали на вулицю.
