Старі дзеркало, або Як помирилися зять із тещею
Соломія повернулася додому пізно. У квартирі було незвично тихо. Ні голосу чоловіка, ні звичного нарікання матері.
— Мамо? Іване? — гукала вона, оглядаючи кімнати. Пусто.
«Чоловік, мабуть, у майстерні в гаражі, — подумала вона. — А мама?.. Ніжто образилася й поїхала?»
Вона накинула светр і вийшла у двір. З напіввідчиненого гаража лилося жовте світло, лунали голоси. Увійшовши всередину, Соломія застигла.
Іван і її мати, Дарина Миколаївна, захоплено працювали над старовинним дзеркалом. Чоловік лакував раму, а теща, підв’язавши хустку й надівши старий фартух, щось ейфорно пояснювала.
— Тільки подивись, як заискрило дерево! — захоплювалася Дарина Миколаївна. — Твоя робота — справжнє мистецтво, Іване!
— Не перебільшуйте, Дарино Миколаївно… Я так, дріб’язково займаюся.
— Дріб’язково! — скривилася теща. — Та це ж шедевр!
Соломія сіла на дерев’яну лавку, не вірячи очам. Вранці вони ледь не посварилися навіки…
Усе почалося з того, що Дарина Миколаївна переїхала до них «тимчасово» після закриття пансіонату, де жила останні два роки.
— Мамо, ну це всього на пару тижнів, — запевняла Соломія чоловіка. — Поки у них там не відремонтують кімнати.
— Пару тижнів, — мрачно відповів Іван. — А жити з нею мені.
Він ходив по кухні, зціпивши кулаки, а потім раптом видихнув:
— Може, знімемо їй кімнату? У мене якраз премія мала б прийти…
— Ти що, з глузду з’їхав? — обурилася Соломія. — Щоб потім все життя слухати, як рідна донька вигнала матір?
Дзвінок у двері порвав тишу. Дарина Миколаївна, як завжди, приїхала на годину раніше, «аби оглянути обстановку».
З порога вона розпочала ревізію:
— Соломіє, кохана, у вас шпалери зовсім звисли… А ця шафа? Іване, ти б хоча б цвяхи підбив!
Іван мовчки пішов у ванну, не промовивши й слова.
За перший тиждень теща переставила меблі, видраїла кухню до блиску, пересортувала посуд і… дісталася до Іванових документів.
— Дарино Миколаївно! — підвищив голос Іван, коли не знайшов потрібну папку. — Де мої папери?
— Викинула, — беззлобно знизала плечима теща. — Пом’яті якісь. Усе в нові теки переклала. І за абеткою!
Іван мовчки вийшов, грюкнувши дверима.
Соломія намагалася зосередитися на роботі, але думки постійно поверталися додому. Мати — принципова, чоловік — впертий… А між ними — вона.
Після роботи вона відразу ж поспішила додому. Квартира була порожня. Спочатку їй стало страшно. А потім почула голоси в гаражі.
І ось тепер вона сиділа, не вірячи власним очам: ці двоє, яких вранці рознімала, тепер обговорювали лаки й пропитки, сміялися, як старі друзі.
— Мамо? — несміливо покликала вона.
— О, прийшла! — Дарина Миколаївна сяяла. — Дивись, які в Івана золоті руки! А я все бурчала, стара дурна…
Вона зняла з верстака тарілку з сирниками:
— Ось, напекла. Миритися йшла, а тут… таке відкриття!
— Ти не уявляєш! — підскочив Іван. — Твоя мати знає все про старі меблі! А я голову ламав, чим раму обробити, а вона — «додай льняної олії», й усе заграло!
— Мамо? — Соломія дивилася з подивом. — А ти ж все життя в меблевому відділі працювала…
— Та так, для душі, — махнула рукою Дарина Миколаївна.
— Та ну! — Іван схопив розписану скриньку. — Подивись лише, як вона колір підібрала! Я б за тиждень не здогадався.
— У вас там у селі таких речей багато? — раптом зацікавився він.
— Та комора забита! Шафи, трюмо, полиці… Приїжджай — сам побачиш!
— Ось і приїдемо! — повернувся він до дружини. — Соломіє, поїдемо до мами влітку! Уявляєш, скільки всього можна зробити!
Дарина Миколаївна схопилася за серце:
— Правда? Ви приїдете?
— Обов’язково!
Вони сіли за столик, накритий клеєнкою. На ньому стояли сирники, чайник, банка меду.
— Поїмо — і покажу вам ще один секрет, — підморгнула теща. — В мене є ідея, як оформити цю раму.
Соломія дивилася на них, таких різних, і таких рідних. І в грудях тьохкало: так, буває ж… Інколи щастя ховається в найнесподіваніших місцях — наприклад, у старому гаражі із запахом лаку й тирси, де теща й зять знайшли спільну мову.
Інколи найбільші скарби криються не у золоті, а в простій розмові, яка змінює все.
