Нещодавно ми з чоловіком вирішили переїхати жити за місто. Знайомий рієлтор сказав нам, що недалеко міста є селище, яке незабаром планують приєднати до міста, тому там дуже вигідно купувати нерухомість. До того ж поряд. П’ятнадцять хвилин й ми на роботі. Але головна причина нашого переїзду була в тому, що я була вагітна й нам не хотілося, щоб майбутня дитина народилася та росла у переповненому автомобілями місті. Краще вже жити на чистому повітрі.
Будинок знайшли швидко. Спочатку планували його зносити та будувати щось нове, проте нам порадили, що можна провести лише перепланування та добудувати кілька кімнат. Так й вирішили. А поки ще не почалися будівельні роботи (тому що була дощова осінь), то ми вирішили там провести свою відпустку. Ви не уявляєте як приємно читати книжку у повній тиші, як приємно прокидатися не від шуму міста, а від того, що співають пташки, які ще не встигли відлетіти. До того ж в нас був власний садок та велика присадибна ділянка, яку в майбутньому ми вирішили перетворити на домашній мініпарк з дитячим майданчиком для нашої дитини та басейном.
В перший же день коли ми приїхали з речами, то до нас прийшла старенька сусідка. Я помітила її ще коли ми приїздили оглядати будинок. Вона тоді зацікавлено слідкувала за нами зі свого подвір’я й удавала ніби їй не цікаво. Вона принесла нам пиріжків з домашнім сиром та почала розпитувати хто ми та звідки. Ми розповіли, що збираємося тут замешкати. Старенькій явно не сподобалася ця новина. Вона одразу перейшла до справи за якою прийшла. Зі старим власником в них була домовленість: він дозволяв їй збирати яблука та грушки з садку та користуватися городом, що жінка активно й робила. Ми навіть не знали, що та засаджена земля також наша. Вона просила нас зібрати ще цього року врожай, адже вона вже стільки сил в це вклала. Ми були не проти. Зрештою, все одно не збиралися нічого садити.
Але те що сталося далі змусило нас навіть викликати поліцію. Того дня чоловік поїхав до міста. Терміново викликали на роботу. Я залишилася сама й продовжила читати книгу яку знайшла на горищі. В якийсь момент я задивилася на садок та побачила яблука. Мені так захотілося чогось соковитого, що я пішла туди. Тільки но я взяла кілька яблук, як почула голос сусідки: «Ти що робиш, а ну не чіпай мої яблука». Я спочатку навіть й не зрозуміла чи це до мене вона кричить.
Виявилося, що до мене. Вона здалеку побачила, що я збираю «її» яблука. Я пояснила їй, що це мій садок і я робитиму що захочу, а у відповідь вона почала лаяти, та побачивши, що я демонстративно продовжую збирати фрукти, вона взяла гниле яблуко та жбурнула в мене. Кілька сантиметрів і я мала б синець та брудний одяг. Замість цього вона поцілила у вікно, яке з тріском розбилося. Я була шокована. Почала на неї кричати. А вона схопила вила, які стояли біля огорожі й почала йти на мене. Я так перелякалася, що втекла до будинку й тільки чула, як вона продовжувала кричати.
Коли повернувся чоловік, то я все йому розповіла. Вирішили ще раз порозмовляти з нею зранку. Але коли ми виходили з будинку. То помітили, що з дверей стирчать обпалені голки. Я не вірю в такі дурниці, але сам факт, що старенька таке зробила мене розлютив. Ми викликали поліцію. Дільничний провів зі старенькою бесіду, а ми заборонили їй наближатися до нашої території та навіть вирішили купити собаку.
