Якби колись проводили конкурс на найкращого майстра за вміння пхати носа у чужі справи, то моя сусідка зайнялася б перше місце! Я завжди з повагою ставлюся до людей старших від мене, але баба Люба окремий випадок. Просто така собі Баба Яга у живій подобі.
Після весілля ми з Арсеном орендували однокімнатну квартиру. Місця мало, але на двох цілком вистачало. Коли ж у нас народилася донечка, то житлове питання стало на перше місце. Просто Арінка часто прокидається, інколи їй надокучає животик. Щоб наш татко не звалився з ніг та міг спокійно спати в ночі – потрібна окрема кімната.
Ми знайшли вигідну пропозицію по доступній ціні та ще й неподалік роботи Арсена. Нічого думати, оплатили квартиру на пів року вперед й зайнялися переїздом. Речей не багато, тож за кілька днів уже обживалися на новому місці.
Не минуло й години після нашого заселення, як у вхідні двері подзвонили. На порозі стояла якась бабця, відрекомендувалася нашою сусідкою.
Розумію, що по етикету варто було запросити гостю всередину, запропонувати чаю чи кави, познайомитися. Та у мене щойно заснула Арінка і єдине чого хотілося – приєднатися до доні й хоч трішки поспати після важкої ночі.
-Приємно познайомитися, Любове Іванівно. Я, Алла! Запросила б вас у гості, але у мене щойно заснула мала дитина і ще потрібно навести лад. Іншим разом – сказала це й зачинила перед бабцею двері.
Тоді й почалося. Сусідка скаржилася на нас за найменший шум. Вона постійно телефонувала власниці квартири й вигадувала всілякі дурниці, аби та нас виселила. Добре, що пані Люда звикла до капризів старої, тому просто не звертала на неї уваги.
Найцікавіше трапилося згодом. Арсен поїхав у відрядження, мені потрібно було піти на огляд до жіночого лікаря. Я зателефонувала до молодшої сестри чоловіка. Попросила Вероніку побути з Арінкою кілька годин поки я не повернуся, вона погодилася.
Не встигла я дочекатися своєї черги, як до мене зателефонувала Вероніка й попросила негайно приїхати додому. Перша думка найстрашніша: «Невже з дитиною щось сталося?» Я не їхала, а мчала на крилах вітру. Поліцейська машина під нашим під’їздом нагнала ще більше тривожності.
У під’їзді чулася суперечка. З голосу я зрозуміла, що це Вероніка свариться з бабою Любою, а якийсь чоловік, швидше за все поліціянт, намагається їх заспокоїти.
Ситуація наступна. Арінка зробила свої справи у підгузок. Вероніка хотіла її покупати, але дитина розплакалася. Вона у нас не любить води, я забула попередити тітку. Баба Люба бачила, як я йду з квартири, але не вмітила, як туди зайшла Вероніка. Старенька вирішила, що я могла залишити маля напризволяще, а нестримний плач дитини лише підсилив її здогадки. Пенсіонерка не придумала нічого ліпшого, ніж зателефонувати до поліції та повідомити про неналежне ставлення до дитини.
Добре, що ми з усім швидко розібралися. Нас з Веронікою підпустили, а бабі Любі дали попередження. Ще раз й вона отримає штраф за хибний виклик поліції. Знову потрапила в немилість до старої, але мене це більше не хвилює.
