Якось я поверталася від бабусі до міста та побачила, що на зупинці, схопившись за серце, сидить старенька бабуся. Було дев’ять вечора, зима. Я зупинилася та запитала чи все з нею добре. Старенька сказала, що недобре себе почуває. Я запропонувала викликати швидку, а Ніна Федорівна сказала, що вже викликала.
– Скільки часу пройшло від того моменту, коли Ви викликали швидку? – запитала я.
– Та ще вдень викликала, дочко, казали, що вже їдуть, – відповіла бабуся.
Мені здалося це дуже дивним, адже пройшло декілька годин та старенька просто могла замерзнути. Я сказала, що сама відвезу бабусю до лікарні. Ми поїхали.
Приїхавши до лікарні, ми зіткнулися з перешкодами біля воріт. Охоронець сказав, що автомобілям пацієнтів в’їзд заборонений, можуть їхати тільки карети швидкої допомоги.
– Якби ваша карета швидкої допомоги приїхала вчасно, то мені б не довелося підвозити вашого пацієнта. Як після такого ви можете називатися “швидкою допомогою”? – Сказала я та ігноруючи будь-які зауваження поїхала до входу в приймальне відділення.
Не йти ж нам з хворою Ніною Федорівною по морозі.
Зайшовши в приймальне відділення я побачила, що нам зовсім не раді. Цей заклад більше був схожий на якийсь заклад відпочинку. Медсестри розпивали чай, лікар дивився відео на телефоні та голосно сміявся.
– Ваша пацієнтка викликала швидку допомогу ще вдень, чекала до тих пір, поки я не побачила її на зупинці. У неї прихопило серце. Чому швидка до неї не приїхала? – запитала я ледь стримуючись від люті.
– Так у нас всього два автомобілі: один зламаний, а інший їздить по викликах. Зараз оформимо пацієнтку. Давайте документи.
– Я вперше бачу цю літню жінку та не впевнена в тому, що вона завжди носить з собою документи. Невже абсолютно всі ваші пацієнти потрапляють в приймальне відділення з документами?
– Зазвичай так, без документів ніяк не зможемо оформити.
Далі йшов довгий монолог про те, що згідно з інструкціями вони не можуть прийняти такого пацієнта. Це поступово стало дратувати. Побачивши це, лікар почав мені рекомендувати невропатолога.
– Ну а якщо людина потрапляє до вас без свідомості та без документів, то ви не приймаєте її та викидаєте на вулицю, так виходить? – запитала я та відчула, що у мене вже починає сіпатися око.
– Ну це вийняток, таких приймаємо, а так садимо на каталку в коридорі.
Ніна Федорівна переглянула вміст своїх кишень та знайшла якийсь старий документ, тож її вдалося оформити в лікарню.
Я зрозуміла, що це надовго, тож вирішила, що маю змогу переглянути усі відеоролики в інтернеті, які запланувала та у мене все не вистачало часу. Згодом до мене підійшла медсестра з двома списками: в одному було те, що б знадобилося Ніні Федорівні у палаті, а в іншому список медикаментів. Я пішла в цілодобовий супермаркет, купила все по списку та фруктів для бабусі, потім зайшла в аптеку. Занесла усе в палату до Ніни Федорівни. Я помітила, що старенькій стало набагато легше. Ніна Федорівна попросила поїхати до її онука та повідомити, що з нею все добре. Він живе в тому місті, де знаходилась лікарня. Напередодні сьогоднішнього інциденту бабуся їхала до нього та не доїхала. телефоном бабуся не користувалася.
Я вже хотіла зробити це зранку, бо дуже втомилася, але уявила, як рідні Ніни Федорівни хвилюються, тож поїхала до внука Ніни Федорівни. Двері мені відчинив доволі привабливий молодий чоловік, він аж почервонів побачивши мене. Я все розповіла про нашу з Ніною Федорівною пригоду. Олег пригостив мене чаєм, обдзвонив усіх родичів та вже хотів компенсувати мені усі витрати та я відмовилась. Тоді Олег сказав:
– То дозвольте хоча б зводити Вас на каву на знак вдячності.
Відтоді ми з Олегом нерозлучні, Ніна Федорівна одужала.
