Старість це не те, з чим варто боротися, а те, що слід шанувати. Минулі роки не відбирають у тебе ні красу, ні гідність, ні світло. Навпаки, якщо щось і змінюється, то лише те, що всі ці риси стають помітнішими. Памятаю, як із кожним новим літом у нашому місті Львові, наче шар за шаром спадали ті навязані світом очікування, і відкривалася справжня я та, що була прихована в шумі дня й турботах про чужу думку.
Час не зменшує людину він її очищає. Згладжує ті гострі кути, які давно мали відпасти, і зміцнює те, що справді важливе. Він учить відпускати все зайве, все те, що ніколи й не було твоїм тягарем: спроби вразити, пристосуватись, стати всім для всіх.
Та саме в цю мить, коли відпускаєш, народжується справжня сила. Ти починаєш бути собою, сильніше, ніж колись була. Кожна зморшка на обличчі не стирання молодості, а мапа твого сміху, суму, хоробрості й любові. Срібло у волоссі це не брак кольору, а корона досвіду, ознака всіх битв, що пройдені, і запашних хвилин, котрі ти тримала коло серця.
З роками приходить прозорість. Ти любиш глибше. Говориш відвертіше. Міцніше тримаєш те, що має вагу, і без жалю розлучаєшся з непотрібним.
Старіння не робить тебе меншою. Воно робить тебе глибшою, мудрішою, справжньою. Саме тому кожен Новий рік зустрічай не зі страхом, а з подякою: за мудрість, що стала твоєю, за силу всередині, яку відкрила, і за дивовижну людину, тую справжню себе якою ти продовжуєш ставати.
