Мій брат Степан завжди був тим ще хитруном. Він весь час придумував якісь плани, щоб отримане бажане, або вийти переможцем з будь-якої ситуації. От і два роки тому з нами сталась ситуація, де Степан хотів отримати частину батьківської квартири.
Діло в тому, що брат близько дванадцяти років пропрацював закордоном. Він все віддавав своїй сім’ї, але при цьому і мав свої заощадження. Але скільки б він не надсилав, його дружині все було мало і саме через гроші вони з нею розлучились і потім Степан знову поїхав до закордону та працював вже для своїх двох дітей: доньки та сина.
Таким чином він багато зробив для своїх дітей: оплатив їм навчання та проживання, допоміг справити весілля для кожної дитини та купив по двокімнатній квартирі. Він був прикладом ідеального батька, який все робив для своїх дітей, але як виявилось він приклад далеко не ідеального сина.
Чому? Все просто, адже коли він приїхав та не мав куди піти жити, бо ж діти вже собі жили окремо і він не хотів їм заважати, а жив раніше в квартирі колишньої дружини, то і прийшов до батьківського дому.
Тоді він вирішив, що буде дуже добре, якщо батьки продадуть свою трикімнатну квартиру, поділять гроші на трьох: частину батькам, частину мені, а частину отримає Степан і він тоді зможе придбати квартиру собі доклавши суму до своїх заощаджень, а батькам купили б двокімнатну квартиру. Тобто пропонував щоб батьки ті гроші, які б їм дістались вклали в купівлю квартири, а суму, якої не вистачало б, додав би Степан та я.
Але я не розумію, для чого йому це? Батьки прожили в тій квартирі дуже багато років. Це ж стільки спогадів. Це ж наш рідний дім і я не хочу втрачати ці спогади, разом з квартирою. Але Степан цього не розумів.
Тому в підсумку зробили так, як він пропонував. І все вдалось. Але тепер я не маю того рідного місця, в яке я можу повернутись та згадати безтурботне дитинство.
