От сиджу і думаю, чи варто заводити стосунки на старості років? Ну як сказати, мені лише 56 років, ще працюю, маю власні турботи. Дочка доросла, одружена, живе власним життям. Відколи Катруся переїхала до чоловіка у квартирі стало нудно. Інколи я забираю онучку до себе в гості, але це не змінює того факту, що вдома на мене чекають лише рідні стіни.
Може від безвиході, а може заради інтересу я почала приймати знаки уваги одного чоловіка із сусіднього під’їзду. Степан вдівець, втратив дружину три роки тому. Наскільки мені відомо, жили вони добре, також мають дочку. Та знаєте, як воно, чоловіку все одно треба жінка. Ну не в змозі вони самі про себе потурбуватися.
Степан давно проявляв до мене інтерес. В основному допомагав підносити пакет із продуктами, інколи складав компанію, коли я з онучкою гуляла на дитячому майданчику. Коли натякнув на стосунки я якось різко відреагувала й після того ми віддалилися. Та ось знову бачу, що починає біля мене крутитися.
Поговорила з дочкою, а вона каже, що я маю сама стикатися, так хоч веселіше буде. «Мамо, ти не спіши відмовлятися. Сама подумай, хіба не хочеться з кимось час звікувати. Ти ж у мене ще нівроку, от кавалери й сватаються».
Не знаю, який чорт мене підштовхнув, але я погодилася з’їхатися. Степан ні в яку не хотів до мене переїжджати, тож я перебралася в його квартиру. Почала по-своєму хазяйнувати, все переставляти місцями, дещо взагалі повикидала. Бачу, що чоловік сердиться, але в голос нічого не каже. Терпить. Ну, думаю, терпи, захотів хазяйку, то тепер май.
Пожили ми разом три місяці, цілком достатньо, аби зрозуміти, яка ж я дурепа. Навіщо було промінювати свій спокій та порядок на що, власне кажучи? В нашому віці романтикою і не пахне. Степанові потрібна була хатня робітниця, безоплатна, а мені компанія. От і маю тепер, щоб мала після роботи відпочивати, бо на ніч я не їм, то тепер стаю до плити, адже чоловік голодний. Та ще й замовлення мені робить, то вареники, то борщ зі сметанкою, а на продукти ні копійки не дає. Я все зі своєї зарплатні купую.
Якось попросила Стьопу допомогти. У нього вихідний серед робочого тижня, у середу. Сказала, щоб у квартирі прибрав поки я на роботі, так він обурився, що це не чоловіча справа. Запитала, а хто ж до мене йому чистоту наводив. Замовк. Що думаєте? Повернулася додому, бачу, ніби чисто, а як придивилася, то єдине на що він спромігся – пройтися віником зверху. Оце вже ледацюга!
Ще й бідкався, що дуже втомився й так зголоднів, що готовий з’їсти цілого кабана. «То можеш повечеряти тим, що приготував – запропонувала я – ти ж цілий день вдома був, мабуть, наготував всякого». То він розверещався, що цілий день не присів, бо у квартирі прибирав. Ще те брехло!
Словом, подумала та й зібрала свої речі. Повертаюся додому. Не в тому я вже віці, щоб себе під когось підлаштовувати. Щоб мені хто не казав, а краще вже в самотності провести час так, як хочеться, чим кожного вечора з кухні не виходити.
